Читать книгу Плуг - Павло Тичина - Страница 1

Вітер.

Не вітер – буря!

Трощить, ламає, з землі вириває…

За чорними хмарами (з блиском! ударами!),

за чорними хмарами мільйон мільйонів

мускулястих рук…

Котить. У землю врізає

(чи то місто, дорога, чи луг),

у землю плуг.

А на землі люди, звірі й сади,

а на землі боги і храми:

О пройди, пройди над нами, розсуди!

Й були такі, що тікали.

В печери, озера, ліси.

– Що ти за сило єси? —

питали.

І ніхто з них не радів, не співав.

(Огняного коня вітер гнав – огняного коня —

в ночі —)

І тільки їх мертві, розплющені очі

відбили всю красу нового дня!

Очі.