Читать книгу Замість сонетів і октав - Павло Тичина - Страница 1

Уже світає, а ще імла…

На небі зморшка лягла.

– Як зайшла ж мені печаль!

Промінні заори воралися у хмари.

Чую – фанфари!

– Як зайшла ж мені печаль…

Ой, не фанфари то, а сурми і гармати.

Лежи, не прокидайся, моя мати!..

Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром

став!

(Замість сонетів і октав).