Книжка відомого шведського письменника Петера Енґлунда (нар. 1957 р.) присвячена одній із скорботних сторінок в історії Швеції – поразці армії Карла ХІІ 27 червня (8 липня) 1709 року поблизу Полтави від армії Петра Першого. Полтавська битва мала далекосяжні наслідки для всієї Європи, але про неї неохоче згадують у Швеції. Ось чому українському читачеві буде цікавий погляд на ті далекі події «зі шведської дзвіниці». Книжка містить маловідомий фактичний матеріал, багато ілюстрована.
Оглавление
Петер Енґлунд. Полтава. Розповідь про загибель однієї армії
Пролог
1. Горностай
Готування до битви
2. У неділю вранці
3. Шлях на Полтаву
4. Війна
5. Похід
6. Анатомія поля бою
7. Шведське командування влаштовує військову нараду
8. У неділю ввечері
Битва
9. «Ну, з Богом, починаймо»
10. «Не можна давати ворогові ані хвилини»
11. «Ради Бога, кавалерію вперед!»
12. «Надаремно посилати людей на смерть»
13. «Дай Боже, щоб генерал-майор Рос нарешті з’явився»
14. «Ворог виходить зі своїх укріплень!»
15. «Він знає, що тут зі мною не мої, а королеві солдати»
16. «Нещасні, наївні барани, що йдуть на заклання»
17. «Жодна куля не влучить у солдата»
18. «Як трава під косою»
19. «Їх і сам чорт не зупинить!»
20. «Усе йде шкереберть»
21. «Коле, стріляє, валить і топче»
22. «Усе пропало!»
23. «Усім негайно підтягтися сюди»
24. «І купами тіла громадились навколо»
Відступ
25. «100 000 рублів винагороди»
26. «Вони будуть битись, як я їм накажу»
27. «Захищатися чи здаватись у полон?»
28. «І сльози наверталися на очі»
Епілог
29. «Лиш пригорща землі»
Джерела й література
Джерела
Література
Скорочення
Отрывок из книги
Пам’ять – щось дивовижне. Довго після того, як катастрофа досягла трагічного кінця, і ще й перед своєю смертю в неволі він дуже чітко пам’ятав незвичайний випадок із горностаєм.
Сталося це третьої доби, задушливого, спекотного літнього дня, коли ніде було сховатися від сонця. Посірілий з утоми, роздратований і вимучений бігункою та гнітючою спекою, він шукав місця, де можна було б украсти собі трохи сну й прохолоди. Хтось, хто чув його нарікання і бачив, як йому тяжко, влаштував для нього імпровізований заслін від сонця: біля невеликого воза на пару держаків від хоругов напнув плаща. Сповнений вдячності, він скинув із себе сурдута й камізельку, йому постелили ще якісь лахи, а під голову поклали капелюха і згорненого плаща.
.....
На початку листопада шведська армія переправилася через річку Десну й рушила до Батурина, міста, повного харчів, за якими вона стужилася і які Мазепа обіцяв їй передати. Та поки вона дісталася туди, росіяни взяли штурмом місто, сплюндрували його й вирізали населення на пострах і науку іншим. Це був ще один удар у спину. Пропало багато добра, яке справді було потрібне армії, і розвіялася надія, що населення в Україні повстане проти царя; натомість єдиним наслідком цього став розбрат і громадянська війна між козаками.
Проте новий театр війни мав ту перевагу, що він був не сплюндрований, а навпаки, багатий на все те, чого дуже потребувала армія. Щоб знайти ще краще забезпечення, армія вирушила далі на південь. Шведам пощастило взяти двоє укріплених містечок, Ромни та Гадяч, де вони зробили зупинку, щоб відпочити на доброму постої. Війна робилася дедалі запеклішою і дикішою. Росіяни все ще допікали шведам своїми короткими наскоками; вони вбивали також поранених і хворих, якщо ті попадалися їм. А коли росіяни, як звичайно, відступали перед натиском синьо-жовтих мундирів, шведи для захисту намагалися створювати свої власні пустельні зони. Кожному полкові визначали певну округу, яку він мав пограбувати і спалити. І знов горіли села та міста.
