Отрывок из книги
Переміни в житті країни досягли й О-га. Рейк’явікська надсекретна зустріч партійного імператора «імперії зла» зі склеротичним імператором «імперії Хелувіна», в наново перештукатуреному палаці від будь-яких сторонніх вух і очей, переплюнула в своїй гробалізаторській зашореності людиноненависництво мюнхенського зговору 1938 року подібного кагалу передвоєнних політиків. По тій неоімператорській зустрічі зреалізувався ГКЧП, перекалькований один до одного з відредагованого Ароном Керенським (Кірбісом) Корніловського «заколоту» 1917 року, який заткнув за пояс силовиків і відкрив двері демонстраційній марноті мас-населення, дев’ятивальній темряві духовного і матеріального зубожіння, деградації в демонкратію, – лід зрушився, поїхали… Далі, – євроремонт всіх інших доріг, якими оптимізатори оптимізують ненависних їм слов’ян на цвинтар.
Червонопартійне та совєтскогосподарське керівництво переключилось з ідеологічного міфотворення комунізму для всіх на розграбування всього і пограбування всіх «отих рабів малих» під лозунгом матеріального накопичення для комунізму тільки для швондєрів і євроциганів. Грабували, рвали, революціонерили-реформували все, що стояло, все, що зв’язувалось одне з одним в замкнуті ланки і ланочки виробництва. Одним словом, процес пішов. А що по якості і вигляду для червоного керуючого і направляючого істеблішменту не підходило, те нищили, руйнували, закопували, палили. Хто підрахує скільки ешелонів взуття і одягу совдепівського виробництва було спалено євроремонтниками в ярах, в лісопосадках? Засоби інформації, або на новий лад – мас-медіа по дезінформації, розвели хай, що то перебудовують на краще, що то реформують нас застояних – не голодних вже і ще. Про застій тепер згадується, як про час відсутності війни голодом проти народу-трудівника, час, коли здібні діти, незалежно від походження, могли здобути найвищу освіту безплатно, час найорганізованішої кваліфікованої безплатної медичної допомоги для всіх шарів суспільства, час розвою науки і військової потуги, час, коли кожна сім’я могла забезпечити себе матеріально, час найпотужніших колективних форм господарювання в сільському господарстві із оплачуваною відпусткою та пенсією за станом здоров’я і за віком, час бар’єру моралі проти розбещення плоті наркотикками і неприкритим розтлінням. Людиновбивство виродилося в безпечний застій без наступу суцільним терором і голодом на трудові верстви народу, як казав середньо-арифметичний «совєт»: жити можна було. Те, що совдепія розвалювалася економічно – це макаронні вироби на вуха – два десятиліття грабують, прихватизують, руйнують і демонкратизують швондєри, нагороджені «свободою», народи і ще ті народи зіпають. Але в той час «застою» йшла непримиренна війна влади проти світоглядних «збочень», проти релігії, як ворога комунізму, в той час йшло переешелонування влади на олімпі в руки космополітичної світової зарази. Знаменито огризнувся на «застій» дозіпуючий Лейзер Каганович, що із застоєм потрібно покінчити, бо затягнувся антракт у душогубстві, бо немає прогресу ні голодом, ні репресіями, потрібно розпочати війну усіх проти усіх, де спритні каганоїди світового зговору осідлають усі вершини влади.
.....
Білогаї пробували базарювати. В Понінці на картонно-паперовому комбінаті накупляли зошитів, в Полонному на фарфоровому – посуди, один раз поїхали в Польщу, другий раз – в Білорусію, але з їхніми людськими характерами виручки з торгівлі ледь вистарчало на покриття витрат і дороги, не говорячи про вимученість і захирілість здоров’я. Залишки продукції спускали уже за безцінь – аби живими добратися додому.
Людмила намагалася підзаробити своїми картинами. Але людям – не до мистецтва. Тоді вона направила всю свою силу на шість соток городу, на якому коптіла зранку до вечора. Святослав спочатку підзаробляв таксистом на власному «москвичі», але потім цей кусок хліба вирвала з рук дорожнеча на бензин і податки.
.....
