Радій Радутний (нар. 1969 р.) – відомий український письменник, автор фантастичних творів та бойовиків, після деякої творчої паузи виступив з монументальним циклом.
В історико-фантастичному циклі «Темна синя вода» планується не менше трьох книг. Перший роман – «Темна синя вода. Джерело» – вийшов у видавництві «Фоліо» в 2016 році й одразу зажив широкої популярності серед читачів.
«Темна синя вода. Ручай» – це другий роман із серії подорожей в минуле України, де всі подробиці тогочасного життя виписані автором зі знанням тих реалій, чого б вони не стосувалися – побуту, масштабних вікопомних подій у нашій історії чи відомих постатей.
Химерна доля зібрала кількох героїв у Києві ХVIII століття, де ще зовсім немає таких знайомих нам орієнтирів, де все – інакше. Троє чоловіків й одна молода жінка. Кожен несе в собі якусь моторошну таємницю. Один – наш сучасник, що побував у бувальцях, знає війну не з переказів. Інші, схоже, із майбутнього, десь так через пару століть. Вони вимушені гуртуватися, бо на кожному кроці на них чекає смертельна небезпека, вона – скрізь…
Оглавление
Радій Радутний. Темна синя вода. Ручай
Розділ 1. Виробнича нарада
Розділ 2. Користь стратегічного планування
Розділ 3. Яри та струмки
Розділ 4. Прогрес у поховальній справі
Розділ 5. Проблема легалізації
Розділ 6. Як привертати до себе людей і змушувати їх робити те, що тобі потрібно
Розділ 7. Найефективніша метода переконання
Розділ 8. Мистецтво переходу кордонів
Розділ 9. Чайно-кавова політекономія
Розділ 10. Козаки бувають різні
Розділ 11. Про духовне
Розділ 12. Проблеми навігації
Розділ 13. Шпаргалка
Розділ 14. Про скарби та мародерів
Розділ 15. Ніяких умов для романтики
Розділ 16. Аудієнція
Розділ 17. Чим підманюють драгунів
Розділ 18. На Схід
Отрывок из книги
– Куди йдемо? – недбало запитав я, обтрушуючи штани від глиці. Кілька разів вже обтрушував, та налипло, здається, ще більше, аніж вдалося струсити, й відпадати голки не бажали категорично. Кілька штук, мабуть, втрапили й досередини, бо кололося. Але знімати штани отак, посеред дороги, та ще й з Галею поруч, якось не дуже хотілося.
– Туди, – небагатослівно відповів Альберт, на щастя, супроводжуючи відповідь пальцем. Вказівним, а не середнім, й не вгору, а у бік, з якого ми приїхали. Здається.
.....
Галя дивилася на мене з осторогою й надією водночас. Причина остороги ясна була, а от на що вона сподівається – ясно не зовсім, бо у неї конячий досвід був явно вищий за мій.
Мабуть, у моєму вигляді щось таке промайнуло, бо вона зітхнула й почала роззиратися на всі боки в пошуках рішення.
