Сліпий годинникар. Як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті

Оглавление

Річард Докінз. Сліпий годинникар. Як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті

Вступ до видання 1996 року

Передмова

Розділ 1. Пояснення найнеймовірнішого

Розділ 2. Гарний задум

Розділ 3. Накопичення дрібних змін

Розділ 4. Прокладання шляхів крізь тваринний простір

Розділ 5. Влада й архіви

Розділ 6. Джерела й дива

Розділ 7. Конструктивна еволюція

Розділ 8. Вибухи й спіралі

Розділ 9. Пунктирування пунктуалізму

Розділ 10. Єдино правильне дерево життя

Розділ 11. Приречені конкуренти

Бібліографія

Отрывок из книги

Мене попросили написати новий вступ для цього перевидання «Сліпого годинникаря», і я думав, що це буде простим завданням. Усе, що я мав зробити, – перелічити способи (а їх, безумовно, мало бути багато), якими покращив би цю книжку, якби писав її знову сьогодні. Старанно, розділ за розділом, я вишукував помилки, невідповідності, застарілості, незавершеності. Я щиро прагнув їх знайти, бо наука – попри моральну нестійкість окремих її діячів – не є від природи самовдоволеною і хоча б на словах прагне до перемоги прогресу над викривленням. Але, хоч як це дивно, за винятком дрібних деталей, мені не вдалося знайти в цих розділах жодної важливої тези, яку я сьогодні відкинув би, – нічого, що свідчило би про відмову від власної думки на догоду чомусь чи комусь.

Це не означає, ясна річ, що мені нічого більше сказати на вічно захопливу тему еволюційного задуму. Я легко міг би написати ще десять цілковито нових розділів. Але це мала б бути вже інша книжка. Тепер, я думаю, вона буде називатися «Сходження на пік неймовірного»[1]. Хоча кожна з цих двох моїх книжок є самодостатньою й може читатись окремо, правда й те, що будь-яку з них можна читати як продовження другої. Конкретні предмети розгляду в них відрізняються (так само, як відрізняються одна від одної всі розділи цієї книжки), але основні теми ті самі – дарвінізм і задум.

.....

Тим часом я хочу піти слідом за Пейлі й наголосити на масштабності проблеми, з якою стикається наше пояснення, колосальному розмаїтті складних біологічних об’єктів, красі та елегантності біологічного задуму. Розділ 2 являє собою розширене обговорення конкретного прикладу, «радару» кажанів, відкритого значно пізніше від часів Пейлі. Тут же, у цьому розділі, я розмістив зображення (рис. 1) – як би сподобався Пейлі електронний мікроскоп! – ока разом із двома послідовними «наведеннями» на окремі ділянки. Угорі рисунка зображено саме око в розрізі. Такий рівень збільшення показує око як оптичний інструмент. Схожість із фотокамерою очевидна.

Ірисова діафрагма відповідає за постійну зміну апертури, отвору «об’єктива». Кришталик, який насправді є лише частиною складної системи лінз, відповідає за змінну частину фокусування. Фокус змінюється за рахунок стискання кришталика м’язами (або, у хамелеонів, переміщення його вперед чи назад, як у створеній людиною камері). Зображення потрапляє на сітківку на задньому боці, де подразнює фотоклітини.

.....