Неприродний добір
Описание книги
Медицина – це зручне поле для зловживань, бо здоров’я людини є найціннішим товаром у світі. Вперше ми стикаємось з лікарями у пологовому будинку і насамкінець саме медик констатує нашу смерть. Хворі вважають, що право схибити може кожний, крім того медичного працівника, який їх лікує. Але де межа між хибою та некваліфікованістю і недбальством? У цьому питанні досі нема порозуміння через те, що лікарі, за рідким винятком, відмовляються від відкритого діалогу, а пацієнти намагаються вирішити питання судами, скаргами, хабарами або корисними знайомствами в медичних колах. «Неприродний добір» – це повноцінний товстий серйозний роман з багатьма сюжетними лініями, написаний спокійною мовою. Твір порушує питання права доктора на помилку і чи необхідно шукати винуватця, якщо непоправне вже сталося. Питання не таке однозначне, як вважається на перший погляд. Після прочитання цього твору вдумливий читач переступить поріг лікарні вже з іншим кутом зору, незалежно від того чи іде він записуватись на прийом до лікаря чи прямує до ординаторської. Останнім варто мати на увазі, що «Неприродний добір» – це художній твір, а не підручник з медицини.
Отрывок из книги
Листопадовий ранок похмуро завітав через величезні тьмяні вікна до просторої палати реанімації та інтенсивної терапії старої районної лікарні. Навідався, страхополох, та враз й відсахнувся. І в палаті знову запанували сутінки… Та незабаром кімната висвітлилася настільки, що можна було розгледіти древні стіни, обклеєні тонкими в дрібну квіточку шпалерами, подекуди роздертими до того, що крізь шпарини майорів сіруватий тиньк. На вибіленій стелі де-не-де проступали цитринові латки, а з-понад отруйно-зеленої фарби, накладеної на труби й батареї кимось неоковирним, виповзала іржа. Підлогу «екстремальної» кімнати застеляв заяложений лінолеум, від якого пахтіло хлоркою. Вся порізана і в розпливчатих рудих плямах, підлога, втім, була бездоганно чистою.
В кутку палати притулилося залізне ліжко із дещо заіржавілими бильцями, на якому простяглося абсолютно голе неживе тіло, яке вчора ще так справно слугувало жінці років сорока п'яти-п'ятдесяти. Її блідо-сіре обличчя різко контрастувало з навколишнім середовищем. Придивившись можна було уявити, що за життя жінка не була пишною красунею: великуватий ніс, затонкі губи, дещо опуклі очі. Проте залишки недешевої косметики, стильна стрижка з різнобарвними пасмами і ледве чутні парфуми, які не подолав навіть нудотний сморід державної лікарні, свідчили про те, що опинилася вона на цьому вбогому ліжкові цілком випадково.
.....
– Охраннік з базарю йому помагав, а потім вже міліція долучилася…
Дюдяєв дописав посмертний епікриз і подивився на квадратний настінний годинник. Час рухався повільно… Стомленими очима обвів обридлий інтер'єр: декілька залізних ліжок, скляну шафу з ліками й передпотоповими пластиковим махинами брудних сіро-коричньових кольорів. Обплутані трубками та різнобарвними проводами, ці одоробла, либонь, призначалися для порятунку людського життя. На підвіконні височів світло-зелений столітник, встромлений у стару облізлу емальовану каструлю з сухою потрісканою землею. А поруч – ніжна напівзасохла лілея дотягала віку у брунатному горщику.
.....