У романі «Черлене вино» відтворено події ХV століття: героїчна оборона Олеського замку, маленького острівка народної волі, що кинув виклик можновладній шляхті. «Манускрипт з вулиці Руської» воскрешає перед читачем Львів кінця ХVІ – початку ХVІІ століття, Львів періоду перших братських шкіл, в яких зароджувалися ідеї визвольної війни майбутньої Хмельниччини.
Оглавление
Роман Іваничук. Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)
Черлене вино
Розділ перший. Скоморохи
Розділ другий. Привиди в Луцькому замку
Розділ третій. Осташко Каліграф
Розділ четвертий. Трістан та Ізольда
Розділ п 'ятий. На задвірках Вавілона
Розділ шостий. Вигостри серце своє…
Розділ сьомий. Коронація
Розділ восьмий. Кому повім печаль свою?.
Розділ дев'ятий. Не вбивай невинного!
Розділ десятий. Голий король
Розділ одинадцятий. Зраджений зрадник
Розділ дванадцятий. Королівські милості
Розділ тринадцятий. Мор
Манускрипт з вулиці Руської
Від автора
Розділ перший. Що скаже нині Абрекова?
Розділ другий. Ав initio[62]
Розділ третій. Проказа[66]
Розділ четвертий. Прекрасна льонця
Розділ п 'ятий. Через славу й безчестя
Розділ шостий. Кілька уцілілих сторінок манускрипту з відступами й коментарями
Розділ сьомий. Печальна Гізя
Розділ восьмий. Скорбна п'ятниця
Розділ дев'ятий. Смертію смерть поправ!
Розділ десятий. Шабаш на Кальварії
Розділ одинадцятий. До найвищої слави Бога!
Розділ дванадцятий. Сідло і Сагайдак
Розділ тринадцятий. Що ж нині скаже Абрекова?
Розділ чотирнадцятий. Lepra oppidum invasit![116]
Розділ п 'ятнадцятий. Рожевий кінь
Отрывок из книги
– Скоморохи йдуть! Побрішники! Баїшники!
На трикутному брукованому майдані, що широким краєм уперся аж у Стир, а гострим у В'їзну браму Любартового замку, зчинилася веремія. Ярмарковий ритм умить порушився: обвішані шовком та оксамитом литовські жидове, що з самого досвітку звихались у натовпі, перші прослизли до оборонного муру, ховаючись із своїм крамом за вірменськими ятками; львівські вірмени перестали провадити гендель – застеляли плахтами ляди з шафраном, перцем і заморськими винами; українні кметі, покинувши рибу, мед, віск, бігли, штовхаючись, уділ майданом, щоб не проґавити оказії, тільки тверські торгові люди, мовчазні й незворушні, стояли, ніби нічого й не трапилося, із сороками з соболиними, бобровими й горностаєвими шкурками і зневажливо знизували плечима:
.....
– Дорогу, дорогу!
Галман знявся за вірменськими лядами, литовські жидове, обвішані дорогими єдвабами та оксамитом, спритно пробралися до проходу, а від паперті Покровської церкви поповзли жебраки. Немов жуки, мов слимачня, катуляли на сідницях, перевалювались на милицях, рачкували на руках, сунулись на животах безногі, сліпі, безрукі, кульгаві, з оголеними синіми колінами, з виставленими обрубками, з відкритими гнойовими виразками, лементуючи, скиглячи. Їх, ніби то було гаддя або щури, відштовхували ногами лучники, жебраки хапали воїв за халяви чобіт, відкочувались і наповзали знову.
