Бо війна – війною… Через перевал (збірник)

Оглавление

Роман Іваничук. Бо війна – війною… Через перевал (збірник)

Бо війна – війною… Роман

Розділ перший

Із записок Івана Шинкарука

З листів Михайла Шинкарука

Розділ другий

Із книжки Михайла Шинкарука. «14 місяців на Землі Франца-Йосифа»

З розповіді Івана Шинкарука

Розділ третій

Із щоденника Михайла Шинкарука

Із щоденника…

Перша картина за розповіддю Григорія Шепетюка

Розділ четвертий

Із книжки Михайла Шинкарука. «14 місяців на Землі Франца-Йосифа»

Друга картина за розповіддю Григорія Шепетюка

Похорон Франка

Розділ п’ятий

Про те, чого не встиг розповісти батько

Остання розповідь матері

Розділ шостий

Розповідь Ніни Краузе

Розділ сьомий

Перша розповідь скитальника Михайла

Розділ восьмий

Із щоденника Михайла Шинкарука

Друга розповідь скитальника Михайла

Остання розповідь матері (закінчення)

Розділ дев'ятий

Із празьких листів Михайла Шинкарука 1927 року

Розділ десятий

Через перевал. Роман

Частина перша. Море

І

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

Частина друга. Ґражда

І

II

ІІІ

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII

Частина третя. Замок

І

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

Отрывок из книги

Вертоліт стрімко піднявся в біле небо, описав над нами коло й ліг на курс понад сталево-мертвою гладінню озера Ямба-то, що великим овалом простяглося від нас на захід, зливаючись на обрії з бараницею жухлих шелюгів. Швидко віддалявся, зменшуючись до розмірів куріпки, кулика, комахи, цяточки, а коли й цяточка зникла, я відчув, як починає добиратися до мене почуття осамотненості й жалюгідного каяття: навіщо мені, навченому й провченому, здалася ця романтика? Може, їм – моїм супутникам, що ось там вовтузяться над берегом озера, розпаковуючи намети, спальні мішки й продукти, такий допінг потрібен – стан відчуження від метушного світу; мені ж бо мого колишнього вимушеного й довготривалого перебування поза його межами мало б вистачити на все життя. Та ба… Колись я ридав чорними сльозами, як мене, ні в чому не повинного підлітка, приреченого на багатолітнє табірне поневіряння, вивозив із Галичини до Воркути арештантський ешелон, а нині розчулююся, зустрічаючись із неозорими просторами тундри, яку в ті гіркі роки, ненавидячи й проклинаючи щоденно, підсвідомо й несподівано для себе щиро полюбив. Парадокс!

Та моє каяття тривало тільки мить. Цяточка вертольота проколола помаранчеву завісу неба над серпиком сонця, що вже починало ховатися за обрій, полишаючи на часинку дикій тундрі білу ніч, я розглянувся довкола, і мене почав огортати тихий спокій, що напливав із незайманого безлюддя, де тундра на своєму шляху зустрілася з рештками тайги.

.....

– Боже, який темний народ! – зітхнув Гриць Шепетюк.

– «Незрячі прозрять, а кривії, мов сарна з гаю, промайнуть, німим отверзуться уста…» – сказав Михайло. – Не називай народ темним, Грицю, поки сам не прозрів єси… – Мій брат недолюблював Шепетюка, та чомусь завжди, як тільки прийде в Пилипівку, заходить до війта спитатися, чи не приїхав бува Гриць; тепер я уже знаю, чому, й мені боляче. – Ти не заходив до нашої читальні, Грицю? – наступав Михайло. – Не заходив. Майбутній священик читальнею вважає захристіє, а трибуною – амвон. І єдина література – Євангеліє. Але ти забуваєш, що Шашкевич, Головацький, Вагилевич, Устиянович теж були попами. Так, попами! А наша читальня стала справжнім захристієм, де молодь може прочитати хіба що «Місіонара» й «Цвіт Назарету», і від церковного відрізняється тільки тим, що тут парубки ріжуться в карти, мотлошать дівчат і грають на дримбі!

.....