Читать книгу Елла - Рус Пренс - Страница 1
ОглавлениеРішучий стукіт в двері порушив відносний спокій у невеличкому будиночку на околиці маленького містечка. Світло з вікон виривалось назовні, що, в такий пізній час, робило його ціллю для непроханих гостей. Відповіді на стукіт не надійшло і він, не бажаючи очікувати, знову розгримівся, твердо показуючи намір увійти. На що жіночий голос злісно і без ентузіазму відповів сухим «одну мить».
В казані кипіло і бурлила дивна коричнева суміш і жінка не мала наміру кинути справу і продовжила помішувати вариво.
– Вибачте, я шукаю декого. Я гадаю, ви можете мені допомогти.
Із-за дверей пролунав грубий чоловічий голос і жінці все таки довелось підійти і відімкнути двері, з прагненням прогнати надокучливих гостей.
– Доброї ночі.
На порозі стояв чоловік років сорока п’яти з посивілою бородою на підборідді і маленькими, поросячими очима.
– Чим можу допомогти?
Жінка мала намір як найшвидше закінчити ромову.
– Я шукаю декого під ім’ям Джеффрі. Мене повідомили, що саме тут його можу знайти.
– Це я. Що потрібно?
– Ви? Тут якась помилка. Я думав, що Джеффрі…
– Чоловік? – різко перебила жінка, дивлячись співрозмовнику прямісінько у вічі.
– Постарше… Я думав, що Джеффрі старше на кілька років.
Перед чоловіком стояла на пів голови вища жінка віком під двадцять п’ять років одягнена більше по чоловічому з короткою, як для дівчини, зачіскою, що не досягало плечей, зі світло-русого кольору волосся.
– То чим можу допомогти? – нетерпляче запитала Джеффрі.
– Дозвольте увійти.
І чоловік, примітивши схвальний кивок, пройшов у будинок, зморщившись від неприємного і різкого запаху, схожого на запах вареної печінки. Жінка замкнула двері, окинувши поглядом трьох озброєних вершників у пітьмі.
– Так чим можу допомогти? – ще більш сухіше повторила запитання дівчина.
– Мене звати Рендел Бредфорд, я представляю інтереси лорда Джона Мортона. По моїй інформації ви можете допомогти нам в наших деяких справах, назвем це так.
– І кого потрібно вбити?
– Ну чому ви так різко?
– Рендел, в мене кілька імен, і ім’я «Джеффрі» я використовую лише для одного виду замовлень.
Рендел присів за стіл, зловивши на собі не схвальний погляд дівчини. В той же мить по кімнаті пробіг білосніжний тхір, пронісшись зі швидкістю вітру, тварина вискочила на стіл на проти чоловіка.
– Гарний.
– Це вона.– виправила дівчина. – Сноррі, місце!
Рендел дістав із сумки три шкіряних мішечків, зі дзвоном кинувши їх на стіл.
– Мій володар має бажання якомога швидше з вами зустрітись і якщо все те що ми про вас чули виявиться правдою то маленьке замовлення зможе принести вам в десятеро більше золота чим зараз на столі, але потрібно виїхати якомога швидше.
Жінка поглянула на золото, на Рендела і знову на золото.
– Мені потрібен час до ранку, приготуватись. Ти і твої солдати можете переночувати в конюшні.
П’ять вершників проїхали повз дерев’яний частокіл, в’їхавши на територію військового табору. Рендел з Джеффрі пройшли до намету де на них очікував лорд Джон Мортон – чоловік літнього віку із повністю сивим волосся і густою бородою.
– Так це ви Джеффрі? Несподівано, я гадав, що….
– Що я чоловік? – уже зі звичною для себе сухістю перервала жінка лорда.
– Так! Я гадав, що ви чоловік. – спокійно відповів Джон Мортон. – не втомились з дороги?
– Ні.
– Гаразд, ну то перейдемо до справи. В десятьох кілометрах від нас знаходиться поселення шахтарів. Мешканці якого не підкорюються закону, нападають на солдатів Його Величності, убивши не один десяток людей. Їхній ватажок, Стівен Пейн, мусить померти, я думаю, це змусить їх піти на поступки і вони зрозуміють, що йти проти мене немає сенсу.
– У вас тут не одна сотня солдатів, а можливо і не одна тисяча. Взяли б штурмом місто і все.
– Такий варіант ми розглядали, але там невинні діти і жінки. Я не хочу їхніх жертв, вони стали заручниками ситуації. Місто повністю відрізане від світу: з одного боку оточене гірським масивом, а з і іншого нашими солдатами. Ми могли б узяти місто, як би захотіли. Але варіант зі смертю Стівена виглядає краще .У місті багато невдоволених і після смерті ватажка Рендел, як один із з них, очолив би їх, роз’яснивши, що вони вчиняють не правильно. От такий у нас план.
– Я зрозуміла. Рендел трішки обмалював ситуацію, і я гадаю, найкращим було б скористатись тим, що він колишній мешканець міста шахтарів, його пропустять до міста під виглядом вашого посланця для переговорів. Рендел пояснив, що це можливо. А я супроводжу його, це найкращий спосіб потрапити до міста. Хочу там все оглянути на власні очі.
Рендел здивовано дивився на Джеффрі в розкішній сукні ніжно рожевого кольору з відкритим плечима.
– Так що ви везли в тих ящиках? Я гадав, там зброя.
– Потрібно бути готовим до всього. Я схожа на леді?
– Виглядаєте неймовірно. Вам личить. Правда зачіска трішки…трішки не підходить для …
Дівчинка дістала з білої сумочки, яка висіла через плече, пузир з якоюсь рідиною і вилила на волосся. В туж мить зачіска стало більш охайнішою і з букетом троянд у пасмах, а волосся набуло рожевого кольору.
– І як тільки вони в ньому ходять?
Жінка незграбно сіла у карету, пропустивши повз себе спробу допомоги Рендела.
– Ви зробили все як я просила?
– Так. У карети подвійно дно. Ми сховали там все що ви просили.
Серед складок пишної сукні раптово з’явився тхір, оббігши все довкола, він влігся на коліна господарки, розглядаючи крізь вікно поодинокі хмари на блакитному небі.