Читать книгу Елла. Зіпсоване дзеркало - Рус Пренс - Страница 1

Вулицями міста йшла рудоволоса дівчина, намагаючись проштовхнутись крізь натовп. Ранковий ринок в порту завжди кишів людьми, але для Елли незвично бачити стільки народу одночасно, тим паче в атмосфері різкого запаху риби.

– Вибачте, я шукаю свого дядька, Едварда Фрімена. Ви знаєте де його можна знайти? Він один з рибалок. – запитала Елла в одного з продавців, на що той лише у відповідь вказав пальцем на чоловіка навпроти.

– Доброго дня. Ви не знаєте Едварда Фрімена?

– А ти ким йому приходишся? – промовив літній чоловік, пильно окинувши оком.

– Я його племінниця.

– Не знав, що в старого Еда є родичі. Вибач, дитино, але Ед уже з тиждень як зник. Останнім часом люди часто зникають.

– Часто? – здивовано запитала чаклунка.

– Дитино, ти звідки впала? В нашому місті і не таке відбувається.

– Я довго подорожувала. А де він жив? Я б хотіла поглянути.

– Можеш, але з тобою піде мій син. Люди різні бувають. Я приглядаю за майном Еда і надіюсь, що він знайдеться. – чоловік пильно поглянув на дівчину.– Вибач, але ти схожа на злодюжку: вся в чорному, штані чоловічі. Я радий, що за Еда переживають родичі, але в твої роки потрібно уже дітей глядіти, а не блукати в пошуках дядька, який за тридцять років, які я його знаю, ні разу про тебе не обмовився.

– Добре. Як що вам так буде ліпше… – чемно відповіла Елла, ніяк не відреагувавши на випад чоловіка.

– Буде. – сухо промовив торговець, – Джек! Джек, де тебе носить?

– Так, батько.

– Відведи цю дівчину до будинку Фрімена. Вона говорить, що він її дядько, але якщо щось потягне – викинь її в море. – наказав чоловік, молодому русявому хлопцеві років шістнадцяти.

– Приємний в тебе батько. – порушила тишу Елла, коли вони відійшли подалі від ринку.

– Він ніколи не виділявся доброзичливістю тай пан Фрімен був …є його гарним другом.

– Ти не знаєш як він зник?

– Ні. Одного ранку він просто не вийшов у море. А коли ми прийшли його шукати – в будинку нікого не знайшли. Ніхто нічого не бачив…Але…

– Але? – перепитала дівчина.

– Всі говорять, що за цими викраденнями ніби стоять чаклуни, що ніби вони для чогось їм потрібні.

Будинок Фрімена знаходився майже під самим муром за яким знаходилась основна частина міста. Нічого особливого ні зовні, ані всередині Елла не помітила. Елла продовжила шукати щось що могло допомогти в пошуках Едварда Фрімена.

Не помітно для Джека, дівчина висипала на руки трохи білого порошку з мішечка і, розтерши по долонях, почала проводити все довкола руками. Хлопець не відходив ні на крок, пильно стежачи за кожним рухом Елли, що неабияк дратувало її.

Відчувши холод в долонях, дівчина завмерла посередині приміщення. Поглянувши під ноги, чаклунка швидко перевела погляд на Джека.

– Тут нічого не змінилось? – запитала Елла, нишпорячи в сумці.

– Ні. Все як завжди. Що це в тебе? – здивовано поглянув Джек на мішечок в руках дівчини.

– Це? Нічого такого. – спокійно відповіла чаклунка, висипавши на долоню синій порошок і швидко дмухнувши його на хлопця.

В одну мить юнак закляк на місці, немов перетворився в камінь.

– Так краще. – промовила дівчина сама до себе.

Елла присіла, ретельно оглядаючи підлогу. Кілька миттєвостей і вона знайшла те що шукала: потайні двері приховували цілу кімнату під будинком. Стрибнувши донизу, дівчина натрапила лишень на кілька лопат в багні, з десяток заготовлених факелів, брудний стіл і більше нічого в порожній темній ямі. Оглянувши все довкола, дівчина посміхнулась.

Елла вибралась назовні і поглянула на хлопця.

Джек прийшов до тями, навіть нічого не підозрюючи, продовжив спостерігати за Еллою.

– Нічого не звичного. Куди ж дядечко міг зникнути? – вдаючи стурбованість ,запитала дівчина.

– Ми знайдемо тих хто за цим стоїть. – твердо промовив юнак.

Покинувши портовий район, Елла попрямувала у місто. Один із будинків, повністю зруйнований після недавньої пожежі, так і залишався пустувати нікому непотрібний, а на уцілілій стіні красувався напис «смерть чаклунам». Елла поволі рухалась далі, ловлячи на собі погляди незнайомців.

Граючись рудою косою, Елла до будинку в якому тимчасово мешкала. В приміщені на неї очікував благородно одягнений молодий чоловік з кудрявим волоссям чорного масного кольору.

– Я вдячна тобі за житло, яке ти люб’язно надав, Пітер, але це не дає тобі права вриватись в нього без дозволу.

– Хотів тебе здивувати. – чоловік дістав із-за спини букет тюльпанів. – Тобі ж подобаються червоні?

– Так, але…– дівчина ніяково взяла квіти. – Дякую. Дуже красиві.

Елла поцілувала чоловіка в щоку, у відповідь той лишень посміхнувся.

– Вважай це віддякую, за те, що ти так швидко прибула нам допомогти.

– До речі, я дещо знайшла в будинку рибака про якого ти розповів. – Елла дістала лист паперу із сумки. – Можливо ти знаєш, що це.

– Схоже на карту. – Пітер уважно оглядав папір. – Але не можу зрозуміти чого саме. Не схоже на план міста чи чогось мені знайомого.

– На ній є відмітки. Можливо це якось пов’язано з тим як зникають люди. Іще в будинку є прихований погріб в якому забагато зброї як для звичайного рибалки. Чому ти взагалі вирішив перевірити саме його будинок?

– Він єдиний зі зниклих людей жив за мурами міста. Мені здалось це підозріливим. – відповів юнак, розглядаючи шмат паперу. – Ти повинна зустрітись з моїм батьком. Він питав за тебе.

– Гаразд. Можливо твій батько знає чого може бути ця мапа.

– Надіюсь. Я зайду за тобою увечері. Тільки одягнись в щось більш… жіноче. Люди і так розносять різні чутки про лорда, а якщо тебе побачать в замку в такому вигляді…

– Я зрозуміла, вдягну щось елегантне.

– А де твій тхір? – Пітер уважно оглянув кімнату. – Пам’ятаю, останнього разу коли ми бачились, він завжди був з тобою і ніколи не відходив далеко.

– Я залишила його з батьком. – швидко відповіла Елла.

– З батьком? До речі, як Джеффрі Райс поживає.

– Добре. Все добре, дякую.

Дівчина провела Пітера до дверей і, зловивши погляд хлопця який вирішив на останок озирнутись, щільно замкнула двері на засув. Оглянувши кімнату, Елла прикрила вікна і пройшла у крайню кімнату.

Смолоскип самотньо висів на стіні прикріплений стальним кільцем. Елла взялась за нього рукою, і ще раз озирнувшись, що було сили потягнула на себе. Роздався звук клацання за кам’яною кладкою і механізм прийшов у дію.

Через якусь мить у стіні утворився вузький прохід у який, проштовхнувшись боком, увійшла чаклунка. Опираючись об стіни вузького коридору, Елла в повній темряві спускалась до поки нарешті не вийшла у простору залу залиту щільним шаром багна.

В повітрі літав запах гнилі і цвілі, а поодаль стояв, по щиколотки у воді, чоловік із смолоскипом у руках.

– Ну нарешті! – з полегшенням вимовив маленького росту чоловік із сивим волоссям. – Я думав, що мене тут пацюки з’їдять. Бачила які вони тут? Розміром з собаку.

– Я тебе прошу. Ти себе бачив? Одні кості.

Чоловік лишень скривив обличчя.

– Все готове, Чарлі?

– У нас все підготовлено. А ти справишся? Німон на тебе розраховує і ти знаєш, що буде якщо щось піде не так.

– Знаю. – останні слова не сподобались Еллі і вона швидко змінила тему розмови. – Як вона?

– Тримається. Інколи приходить до тями і викрикує незрозумілі слова. Я гадаю, це лайка.

– Я хочу її побачити.

– У вечері ти повинна бути в замку разом з лордом. – твердо промови Чарлі.

– Я знаю. Це не займе багато часу.

– Як хочеш. Я мало, що тут вирішую. І ро що ти хочеш з нею поговорити?

– Ми знайдемо тему для бесіди. – чаклунка посміхнулась і попрямувала далі по коридору, відібравши у Чарлі смолоскип.

Перед самим заходом сонця до будинку Елли, як і обіцяв, навідався Пітер.

– Чудово виглядаєш. Ніколи тебе такою не бачив. – Пітер прискіпливо оглядав сукню Елли. – Ти дуже гарно виглядаєш.

– Справді? Дякую. – дівчина ніяково опустила очі додолу. – Не звикла я до такого одягу. А з цим глибоким вирізом я ніби гола.

Чаклунка поглянула у вічі хлопцю, немов очікуючи слів які її заспокоять, але Пітер лише зашарівся.

– Не думала, що блакитний колір мені сподобається, – дівчина покрутилась, здійнявши легкий літній вітерець. – але мені пасує.

– До речі, що стосується зображення на мапі. – Пітер ніяково перевів погляд з Елли на стіну. Батько гадає, що це система підземних тунелів, побудованих ще при проектуванні замку, більше ста років тому. Лорд уже готує людей. Ми спустимось в катакомби і знайдемо зниклих людей.

Помешкання дівчини знаходилось недалеко від замку і вони швидко здолали шлях, зустрівши на шляху Річарда Хендерсона, батька Пітера.

– Привіт, Елла. Ти справді виглядаєш гарною уже дорослою жінкою.

– Доброго вечора. Дякую, пане Хендерсон.

– Пітер, на два слова. – статний чоловік мило посміхнувся. – З вашого дозволу, Елла.

Батько з сином відійшли поодаль і щось бурхливо обговорювали, чаклунка стояла осторонь, ввічливо очікуючи і не втручаючись.

В решті решт, Пітер замовк, слухняно вислуховуючи батька. Радість на обличчі хлопця змінила сіра гримаса і молодший Хендерсон, різко розвернувшись, вклонився Еллі і, не зронивши ні одного слова, залишив їх з батьком у двох. Провівши сина суровим поглядом, Річард підійшов до дівчини. Злегка взявши її за руку вищи ліктя, чоловік повів її далі.

– Пітер не піде з нами?

– Для чого увесь цей балаган? – різко відповів Річард, збивши з пантелику Еллу. – Ти тут не для того, щоб задовольняти мого сина.

– Я лишень…. – Елла відчула як рука Річарда все дужче і дужче стискала її. – Мені боляче!