Читать книгу Біблійні казки: Казки та легенди про святих - Сборник - Страница 5

Ото Господь ізнов приходить до Адама та й каже:

– А що, Адаме? Либонь, тобі жінки треба?

Адам поглянув, тілько облизався.

– Та вже нічого з тобою робити, – каже Господь, – треба тобі й жінку дати!

І наслав на нього сон, виламав у нього лівеє ребро, а з того ребра і сталася жінка. І не натішився Адам, як побачив жінку, але живо переконався, що де чорт не може, там бабу пішле. Там десь у раю були такі яблука, що Бог заказав їх їсти. Жінка як заглянула, то й причепилася до чоловіка:

– Дай та дай!

Адам і каже, що не можна, а вона:

– То так ти мене, – каже, – любиш, що жалуєш і яблучка для мене!

Адам і каже:

– Їж уже, коли хочеш, тілько хоч мене до гріха не доводь!

Але де вже жінка та до чого не доведе! Як із’їла сама, так і зачала припрошати чоловіка. Що вже він не відмовлявся, але мусив скоритися! Ото вже їсть і чоловік. Тілько що ковтає, аж надходить Господь! Так теє яблуко в горлі і осталось, – і тепер воно на горлі у всякого чоловіка.

Подивився Господь і зараз дає Адамові заступ, лопату і жменю насіння та й каже до нього:

– Отак, Адаме: не хотів-єсь шануватись, так тепер кровавим потом іди дороблятися хліба!

Та й вигнав його із раю аж на саму землю.