Clavus Domini

Оглавление

Сергій Батурин. Clavus Domini

ВІД АВТОРА

*

ЧАСТИНА ПЕРША. ЦВЯХ ДЛЯ ПАМ’ЯТІ

1. CВІТАНОК

2. ПРОХАННЯ АННИ

3. СИН ПЕКАРЯ

4. ТЕСЛЯ АЛОН

5. СУД ВАРА

6. ЦВЯХ ДЛЯ ПАМ’ЯТІ

7. КОГО БОЇТЬСЯ СТОРОЖА

8. ЗЕМЛЯК

9. СВЯТИЛИЩЕ В ХАЩАХ

ЧАСТИНА ДРУГА. ОРЕЛ ХІХ ЛЕГІОНУ

1. БЛАГОСЛОВЕННЯ КОЕНІВ

2. РАНОК

3. ЩО РОБИТИ З ТРОФЕЄМ?

4. ОПЦІОН КАРЦЕРІС

5. Я ТУДИ НЕ ПІДУ

6. ДЕЗЕРТИР

7. КРІТСЬКИЙ ЛУЧНИК

8. НА ТОМУ БЕРЕЗІ ГАЛЛІЯ

ЧАСТИНА ТРЕТЯ. В’ЯЗЕНЬ У БІЛОМУ ОДІННЮ

1. ДІТИ ОТЦЯ

2. В'ЯЗЕНЬ У БІЛОМУ ОДІННЮ

3. ГІСТЬ ГАЛЛЬСЬКОГО ВОЖДЯ

4. КОМАНДИР МЕЧОНОСЦІВ

5. КОМПАНЬЙОН. ПОВАЖНОГО ЕЛАЗАРА

6. ЩО ПРИПИСАНО НЕБЕСАМИ

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. БЛАГОСЛОВЕННИЙ СУДДЯ ПРАВЕДНИЙ

1. ЛЕЛЕКИ НАД ІЄРУШАЛАЇМОМ

2. БЛАГОСЛОВЕННИЙ СУДДЯ ПРАВЕДНИЙ

ЕПІЛОГ

ПРО АВТОРА

Отрывок из книги

Важкі двері, збиті з товстих неструганих дощок, верескливо рипнувши грубими іржавими завісами, повільно розчинилися. У світлому прямокутнику дверного прорізу з’явилася височенна кремезна постать у повних обладунках і галльському сталевому круглому шоломі. Плечі служивого вкривав червоний римський плащ, а на лівому боці висів іспанський гладіус – короткий, приблизно на півтора лікті, меч. Вояк, чолов’яга років сорока, ба й сорока п’яти, з короткою товстою шиєю, широким тулубом і могутніми м’язистими руками, ступив у камеру, скривившись від густого смороду, котрий так давно висів у повітрі в’язниці, що й стіни просякнули ним. Слідом зайшов чоловік зі смолоскипом, судячи з одягу – священик з Храму, і взявся присвічувати.

Гігант уважно оглянув мешканців буцегарні. На підлозі невеличкого – шість кроків на десять – приміщення покотом, хто на прілій соломі, а хто на якомусь ганчір’ї, лежало з півтора десятка людей. Кілька ув’язнених волоцюг, дрібні крадії, неплатники податей – ця братія не привернула його уваги. Погляд здорованя зупинився на двох чоловіках приблизно одного віку – років тридцять-тридцять п’ять, у типових для тутешнього люду полотняних плащах із лляної, зітканої в місцевий спосіб зиґзаґом, матерії, що розрізнялися хіба що тим, що в одного плащ був пофарбований у немазкий сірий колір, а в іншого – білий. Взуті обидва були в шкіряні сандалії роботи місцевих шевців: нічого особливого, от тільки в того, що ліворуч, добряче підтоптані. На вигляд ці двоє були тутешніми уродженцями, навіть на позір схожими між собою, як родичі: очі жовті, глибоко посаджені, брови зсунуті, обличчя видовжені, носи прямі, твердо окреслені роти. Обидва довговолосі, з борідками й вусами. Навіть куфії2 подібні – картаті, білі з червоним. І хоч та пара сиділа, але вгадувалося, що на зріст вони приблизно однакові, й немаленькі. І пальці в обох довгі. Вони примостилися під стінкою й неголосно перемовлялися, але одразу замовкли, лишень силач у римських строях переступив поріг буцегарні. А той добре знав, кого йому треба: простягнув руку і, не прорікши й слова, пальцем вказав на правого співбесідника, коли ж пересвідчився, що той зрозумів: йдеться саме про нього,– жестом наказав звестися. Жовтоокий встав, повів плечима, і римлянин здивовано гмикнув, виявивши, що в’язень майже одного з ним зросту, а сам поставний, з мускулистими руками. Другий, що залишився сидіти, був не такої широкої кістки, та й м’язи в нього явно не так добре розвинені.

.....

– А ще хазяїн велів передати на словах,– неголосно й чомусь перелякано вичавив із себе юнак.

– Ну? – вже роздратовано запитав Анна.

.....