Отрывок из книги
Щойно виповнилося 75 років від дня мученицької смерті президента Карпатської України, Героя України Августина Волошина. А через кілька років відзначатимемо 150 літ від його дня народження.
На жаль, досі цей найвидатніший закарпатець за всю історію цієї землі лишається малознаним за межами власного краю. Свого часу радянський режим зробив усе, аби піддати його цілковитому забуттю. Українці могли дізнатися про нього хіба що за карикатурним його образом у загалом цікавому, принаймні професійно написаному романові С. Скляренка «Карпати» і з переспіву цього шаржу в кількох творах уже закарпатських авторів. У редакційній примітці до роману С. Скляренка, що кочувала з одного видання в інше, зазначено: «Волошин Августин – уніатський піп, український буржуазний націоналіст, політикан і запеклий ворог трудящих, проповідник ідеології фашизму і клерикалізму. Цей політичний хамелеон спочатку служив автро-угорській монархії, потім – чеській імперіалістичній буржуазії, а пізніше – Гітлеру. В 1938 році очолив уряд ‘‘самостійної’’ ‘‘Карпатської України’’ і мріяв про приєднання до неї Галичини, Буковини і всієї Радянської України. Під час окупації Закарпаття фашистькою Угорщиною втік до своїх хазяїв у Німеччину. До складу очоленого Волошиним ‘‘уряду’’ ‘‘Карпатської України’’ входили запеклі реакціонери, агенти фашистських розвідок: брати Реваї – Юрій і Федір, Рогач, Росоха; їх злочинну, антинародну діяльність теж відображено в романі».
.....
Тринадцятого березня 1936 року Ірина Волошина померла від злоякісної пухлини вуха. Панахида відбулася за участі великої кількості людей на кладовищі біля Ужгородського замку. Її могила була знищена на початку 1960-х років. У зв’язку з втратою дружини Августин Волошин отримав численні співчуття від багатьох діячів краю і республіки, у тому числі й від президента Томаша Масарика[4].
Та це було пізніше, а поки 22 березня 1897 року А. Волошин висвятився і став капеланом Преображенської церкви на Цегельні, де він продовжував служити до 1900-го. Цей храм відвідувала приблизно третина ужгородських греко-католиків, переважно представники бідних прошарків – ремісники, дрібні торгівці, робітники, службовці, домогосподарки.
.....
