Оглавление
Сергій Мартинюк. Рок-н-рол. Роман-імпровізація про всі правди і неправди українського рок-н-ролу
Передмова
Пролог
Дерти Лаха: Банди, які не пройшли школу андеґраунду, ніколи не зрозуміють, що таке рок-н-рол
Понедiлок
1
2
3
4
5
6
7
8
Семен Зленко: Чи можуть пісні спонукати людей до змін? Більше ніж
Вiвторок
1
2
3
4
5
6
7
«Дерти Лаха»: динозаври і нова ера
Середа
1
2
3
4
5
6
«Дерти Лаха»: майбутнє за експериментами
Четвер
1
2
3
4
5
«Дерти Лаха»: Якби не музика, ми давно б здохли
П’ятниця
1
2
3
4
Сем Зленко, «Дерти Лаха»: Я респектую всім, хто наважився зайнятися в Україні музикою
Субота
1
2
3
Семен Зленко, «Дерти Лаха»: Мої найкращі пісні попереду
Недiля
1
2
3
4
«Дерти Лаха»: Не зраджуйте своїм мріям
Епілог
Післямова
Отрывок из книги
Коли мені запропонували написати передмову до книжки Сергія Мартинюка, я відразу погодився. З кількох причин. Ми з Сергієм бачились кілька разів у житті, сказавши один одному заяложене «Привіт. Як справи? Чудово, дякую, бувай». Одного разу я посигналив йому, коли він переходив дорогу на Печерську, є такий район у Києві. Пропоную другу зустріч вважати сумнівною і не брати до уваги. Я читаю його пости і рецензії на книжки, переглядаю фото з мандрівок і обкладинки альбомів його гурту «Фіолет». Він зрідка коментує мої пости і купує вініли мого гурту. Що це означає для читача? Та хоча б те, що він (читач) може розраховувати на дещо більше, ніж ріки лестощів зі дулею в кишені. Незаангажованість – ось перша причина.
Коли тобі, музичному продюсеру, пропонують написати передмову для книжки про рок-н-рол, яка так і називається – «Рок-н-рол», відмовитись практично нереально. Коли в процесі читання роману ти зустрічаєш своє ім’я, посилання на твою банду, а дійовими особами в деяких ситуаціях виявляються твої друзі й знайомі, відмовитись геть неможливо. Плечі розправляються, зморшки розгладжуються, погляд стає умудреним, принаймні в це хочеться вірити, і під гул оплесків, хоча насправді це просто підвищений тиск, ти чуєш внутрішній голос: «Ну а кому ж як не тобі? Ти ж усе життя в темі. Давай, бро, давай!» Даю. Амбіції – ось причина друга. До речі, що я там написав про незаангажованість?
.....
Карл сидів на дивані, стурбовано спостерігаючи за підопічними. На другу половину дня понеділка запис, який вони планували завершити до неділі, здавався йому справжньою Джомолунгмою. Розхристана тусовка поруч і близько не скидалась на людей, готових записати платівку, яка поверне їм колишню популярність. Та панікувати Карл не збирався. Змішавши в склянці студійний бурбон з колою Бони, він зробив два повільні ковтки. Все буде добре. Без варіантів. Інакше для чого тоді він тут? З чорно-білого настінного фото з котячим усміхом в очах дивився на Карла Льоша Сагомонов. От із ким би зараз потеревенити за життя. Льоша завжди справляв на Карла враження людини, яка не просто знає, чого хоче, але має, як мінімум, три варіанти, як це зробити.
З рубки раптово вийшло троє. На око їм ледь перевалило за двадцять, та й вигляд у них був наче в рок-н-рольників з 70-х: тертий джинс, строкаті шалики, гостроносі черевики, кудлаті хаєри в кращих традиціях «Led Zeppelin» і обличчя вдоволених собою й життям денді.
.....
