Отрывок из книги
Моєму синові з одним лише сподіванням– що його покоління стане значно сміливішим та людянішим, ніж усі попередні
Привокзальна площа шуміла людськими голосами, що переливалися з гучними клаксонами автомобілів. Сонце палило з чистого синього неба нескінченним вогняним потоком, обіцяючи місту ще один божевільно спекотний день. Метеослужби боялися робити будь-які прогнози – природа поводилась абсолютно зухвало. Вона плювала на науку та сміялася над живими істотами, знущаючись з людей, тварин та комах. Природа того дня вперто і вже вкотре доводила просту істину своєї переваги над людиною. Природа не могла пробачити те, що з нею зробила та сама людина.
.....
Закінчувалось літо. Двадцять перше століття вже давно залишило за собою свою першу чверть і стрімко чимчикувало до половини відпущеного йому самим життям та законами природи терміну. Осінь не пророкувала нічого доброго. Борги росли, якість життя падала, а іноземні агенти розривали ту державу на шматки. Іноді навіть дивувало, як взагалі Київ ще тримається на плаву?
Відповіді ніхто не знав. Людям залишалися одні лише здогадки та сподівання, на виправдання яких в тій країні вже звикли чекати десятиліттями.
.....
