Про письменство. Мемуари про ремесло
Описание книги
Ця книжка – не просто відверта іронічна оповідь Кінга про його перші літературні потуги та відмови; успіх і славу; згубні звички та їх подолання; страшну аварію 1999 року, яка змусила письменника переосмислити життя; і нарешті, про кохання до Жінки, яка розділяє з ним найбільші радості й підтримує в найгіркіші миті. Також у ваших руках – цінний посібник для авторів усіх жанрів, які хочуть писати краще та вміти «продавати себе»: основи стилю, робота з сюжетом і героями, редагування власних творів, шляхи входження на ринок та пошуки своєї ніші. Усе це підкріплене живими прикладами, як треба і не треба робити – включно з ранньою чернеткою власної оповідки Кінга з авторськими рукописними примітками! Стівен Кінг, інколи сам дивуючись, показує, як сюжети його книжок кореняться в життєвих пригодах і спостереженнях, виростають із геть несподіваних деталей, як автор може брати героїв і події з життя – але й самі придумані ним герої та події готові теж увійти в життя автора зі сторінок його книжок. Приємний бонус – два списки якісної літератури, рекомендованої Королем горору!
«Про письменство» – це водночас і дотепні та відверті мемуари Стівена Кінга, і збірка порад успішного письменника початківцям на основі власного досвіду. Тільки найнеобхідніше й найголовніше для авторів усіх жанрів, які прагнуть писати книжки, що розходитимуться мільйонними накладами по всьому світу.
Обережно! Ненормативна лексика!
Оглавление
Стівен Кінг. Про письменство. Мемуари про ремесло
Перша передмова
Друга передмова
Третя передмова
Життєпис
Що таке письменство
Ящик з інструментами
Про письменство
Про життя. Постскриптум
І на додачу, частина 1. Зачинені двері, відчинені двері
І на додачу, частина 2. Список літератури[291]
І ще на додачу, частина 3
Отрывок из книги
На початку 1990-х років (можливо, це був 1992 рік – тяжко згадати точно, коли тобі настільки добре) я приєднався до рок-н-рольного гурту, до якого входили переважно письменники. «The Rock Bottom Remainders»[1] стали творінням Каті Кеймен-Ґолдмарк, фахівця з книжкової реклами та музикантки з Сан-Франциско. До гурту входили Дейв Баррі на соло-гітарі, Рідлі Пірсон на бас-гітарі, Барбара Кінгсолвер на клавішних, Роберт Фулгум на мандоліні та я на ритм-гітарі. Ще було «бабське» тріо а-ля «The Dixie Cups»[2], яке зазвичай складалося з Каті, Тед Бартімус і Емі Тан.
Планувалося, що гурт збереться на один раз: відіграємо два концерти на Конвенті американських книгопродавців, повеселимося, три-чотири години надолужимо витрачену на інше юність – і розійдемося кожен у своїх справах.
.....
З усіх По-фільмів найглибше мене та Кріса вразив «Провалля і маятник». Широкоекранний і кольоровий (а в 61-му, коли вийшов цей, кольорові фільми жахів усе ще були рідкістю) фільм за сценарієм Річарда Метісона взяв кілька стандартних готичних інгредієнтів і зробив із них дещо унікальне. Імовірно, це був останній висококласний студійний фільм жахів до прем’єри звірячого інді-фільму «Ніч живих мерців» Джорджа Ромеро, чия поява навіки все змінила (де в чому на краще, але переважно на гірше). У найкращій сцені, від якої ми з Крісом прикипіли до своїх сидінь, Джон Керр роздовбує замкову стіну та знаходить тіло своєї сестри, яку явно поховали живцем. Я досі пам’ятаю крупний план обличчя покійниці, знятий крізь червоний фільтр об’єктивом, який розтягнув її лице в перебільшеному безгучному крику.
Того вечора довгою дорогою додому (якщо машин було мало, доводилося йти пішки по шість-вісім кілометрів і приходити додому аж затемна) в мене виникла чудова ідея: я зроблю з «Провалля і маятника» книжку! Напишу новелізацію, як «Monarch Books»[42], які видали новелізації такої безсмертної кінокласики, як «Джек-різник», «Ґорґо» та «Конґа»[43]. Але я не просто напишу цей шедевр, я ще й надрукую його за допомогою барабанного преса в нашому підвалі й продаватиму в школі! Піу! Ти-бдищ!
.....