Оглавление
Светлана Алексиевич. Останні свідки. Соло для дитячого голосу
Післямова замість передмови
«Він озирнутися боявся…»
«Моя перша й остання цигарка…»
«Бабуся молилася… Вона просила, аби моя душа повернулася…»
«Вони лежали на жаринах рожеві…»
«А я все одно хочу маму…»
«Такі гарні німецькі іграшки…»
«Одна жменя солі… Усе, що залишилося від нашого дому…»
«І поцілувала в підручнику всі портрети…»
«Я їх руками збирала… Вони білі-білі…»
«Жити хочу! Жити хочу!»
«Через петельку для гудзика…»
«Тільки мамин крик чула…»
«Ми грали, а солдати плакали…»
«На кладовищі покійники лежали нагорі… Неначе ще раз убиті…»
«І зрозумів – це батько… У мене тремтіли коліна…»
«Заплющ очі, синку… Не дивися…»
«Братик плаче, тому що його не було, коли був тато…»
«Першою прийшла ця дівчинка…»
«Я – твоя мама…»
«Просимо: можна облизати?»
«…Ще пів ложечки цукру»
«Домику, не гори! Домику, не гори!»
«Вона прийшла у білому халаті, як мама…»
«Тітонько, візьміть мене на коліна…»
«…І почала колисати, наче ляльку»
«Мені вже буквар купили…»
«…І не наречені, і не солдати…»
«Хоча б один синочок залишився…»
«Втирає сльози рукавом…»
«Він висів на шворочці, наче дитинка…»
«Тепер будете моїми дітьми…»
«Ми цілували їм руки…»
«Я дивилася на них очима маленької дівчинки…»
«Мама наша не посміхалася…»
«Не могла звикнути до свого імені…»
«Гімнастерка в нього була мокра…»
«Наче вона йому дочку врятувала…»
«У загін мене несли на руках… Усе в мені було відбите від п’ят до маківки…»
«А чому я такий маленький?..»
«Їх тягнуло на людський запах…»
«Навіщо вони стріляли в обличчя? Моя мама була такою вродливою…»
«Ти просиш, щоб я тебе пристрелив…»
«А на мені навіть хустинки немає…»
«Гратися надворі немає з ким…»
«Вона відчинила вікно… Й віддала аркушики вітру…»
«Копайте тут…»
«Дідуся поховали під вікном…»
«…Іще й лопатками постукали, щоб було гарно…»
«Куплю собі сукню з бантиком…»
«Як це помер, коли сьогодні не стріляли?..»
«Тому що ми – дівчатка, а він – хлопчик…»
«Ти мені не брат, якщо граєшся з німецькими хлопцями…»
«Ми навіть забули це слово…»
«Вам потрібно їхати на фронт, а ви закохалися в мою маму…»
«В останні хвилини вони вигукували свої імена…»
«Усі вчотирьох впряглися ми в ці саночки…»
«Ці двоє хлопчиків стали легенькі, наче гороб’ята…»
«Соромився, що черевики в мене дівчачі…»
«Я кричала й кричала… Не могла зупинитися…»
«Усі взялися за руки…»
«Ми навіть не знали, як ховають… А тут звідкись пригадали…»
«Зібрав у кошик…»
«Кошенят вони винесли з хати…»
«Запам’ятай: Маріуполь, Паркова, 6…»
«Я чула, як у нього зупинилося серце…»
«Утік на фронт за сестрою, старшим сержантом Вірою Редькіною…»
«У той бік, звідки сходить сонце…»
«Біла сорочка в темряві далеко світиться…»
«На чисту підлогу, яку я щойно вимила…»
«А чи дивився на це Бог? І що він думав…»
«А білий світ ненаглядний…»
«Приносили довгі вузькі цукерки… Схожі на олівці…»
«Скринька була якраз на його зріст…»
«Боялася побачити цей сон…»
«Я хотіла бути одна в мами, і щоб мама мене балувала…»
«А вони не тонули, як м’ячики…»
«Запам’ятав синє-синє небо… І наші літаки в цьому небі…»
«Як дозрілі гарбузи…»
«Ми їли… Парк…»
«Хто плакатиме, того застрелимо…»
«Мамуся й татко – золоті слова…»
«Принесли її по шматочку…»
«У нас якраз вивелися курчата… Я боявся, що їх уб’ють…»
«Король хрестовий. Король бубновий…»
«Велика сімейна фотографія…»
«Так я вам хоч бульбочки в кишеню насиплю…»
«Ма-ма ми-ла ра-му…»
«Він дав мені кубанку із червоною стрічкою…»
«І стріляю вгору…»
«До першого класу мама носила мене на руках…»
«Песику, дорогенький, пробач… Песику, дорогенький, пробач…»
«А вона тікала: “Це не моя дочка! Не моя-а-а!”…»
«Хіба ми – діти? Ми були чоловіками та жінками…»
«Не віддавай чужому дядьку татового костюма…»
«Уночі я плакала: де моя весела мама?»
«Він не дозволяє мені полетіти…»
«Усім хотілося поцілувати слово “Перемога”…»
«У сорочці із татової гімнастерки…»
«Прикрасила я її червоними цвяшками…»
«Я довго чекав на нашого тата… Усе моє життя…»
«На тій лінії… На тім краю…»
