Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Передмова. Філія пекла на землі
Частина перша. Чорножукови
Розділ 1
Розділ 2
Розділ 3
Частина друга. Час роздумів
Розділ 4
Розділ 5
Розділ 6
Розділ 7
Розділ 8
Частина третя. Павутина
Розділ 9
Розділ 10
Розділ 11
Розділ 12
Розділ 13
Розділ 14
Розділ 15
Розділ 16
Розділ 17
Розділ 18
Розділ 19
Розділ 20
Розділ 21
Розділ 22
Розділ 23
Розділ 24
Розділ 25
Розділ 26
Розділ 27
Розділ 28
Частина четверта. Зашморг
Розділ 29
Розділ 30
Розділ 31
Розділ 32
Розділ 33
Частина п’ята. Перевернутий світ
Розділ 34
Розділ 35
Розділ 36
Розділ 37
Розділ 38
Розділ 39
Розділ 40
Розділ 41
Розділ 42
Розділ 43
Розділ 44
Розділ 45
Частина шоста. Чорні хмари над селом
Розділ 46
Розділ 47
Розділ 48
Розділ 49
Розділ 50
Розділ 51
Розділ 52
Розділ 53
Розділ 54
Розділ 55
Розділ 56
Розділ 57
Розділ 58
Частина сьома. Небо одне на всіх
Розділ 59
Розділ 60
Розділ 61
Розділ 62
Розділ 63
Розділ 64
Розділ 65
Розділ 66
Розділ 67
Розділ 68
Розділ 69
Розділ 70
Розділ 71
Розділ 72
Розділ 73
Розділ 74
Частина восьма. Коли день є роком
Розділ 75
Розділ 76
Розділ 77
Розділ 78
Розділ 79
Розділ 80
Розділ 81
Розділ 82
Розділ 83
Розділ 84
Розділ 85
Розділ 86
Розділ 87
Частина дев’ята. Хліб на крові
Розділ 88
Розділ 89
Розділ 90
Розділ 91
Розділ 92
Це саме та історія, яку неможливо читати без брому. І саме та, яку неможливо не читати, яку мусить читати кожен українець. Хай кажуть: невчасно, досить жалів і трагедій, давайте про світле й оптимістичне… Але це те, що не можна забувати. Те, що не можна конденсувати до одного рядка в підручнику історії. Те, що докорінно змінило всіх нас, навіть тих, кого тоді ще не було й у планах кількох наступних п’ятирічок… Відгомони голоду є в кожному з нас, у кожному нащадкові тих, хто вижив.
У романі Світлани Талан «Розколоте небо» – та Луганщина, яку цілеспрямовано знищували найстрашнішим із усіх можливих способом: виморювали голодом. Тут було все: і дитячі пальчики в чавуні з окропом, і собаче гарчання виснаженої голодом жінки, і пухлі, потріскані руки-ноги, з яких юшить сукровиця, і підводи з трупами, і дитина, що намагалася напитися власної крові та так і закоцюбла, і батьковбивства… Місцевих мешканців ще й викатовували репресіями, вивозили в сибіри, викреслювали – не тільки з нормального, а й узагалі з життя всіма найжорстокішими способами. Оточені кордонами НКВСників українські села, з яких не випускали нікого, – і інші, російські села, за якийсь десяток кілометрів, де люди хоч і бідували, але не голодували…
.....
– А й справді, – додав вусань, який сидів на колоді. – Забрів якось до нашого села один кобзар, хотів порадувати піснями. І роботи було повно, а ми, дурні, повелися, кинули все, прийшли послухати. А він бринькає на ній, ніби дражнить тебе, нема ні пісні, ані музики. Тож прогнали ми його втришия, сказали, щоб більше сюди не потикався.
– Так! Так! Було таке! – зашуміли люди.
.....