Читать книгу Казка в Одесі. Сказка в Одессе - Светлана Зубко - Страница 1

Прилетіла птиця біла на подвір’я.

Танцювала птиця, розсипала пір’я.

Ці легкі пір’їни сипали щосили…

Все навколо стало білосніжно-білим.

Раптом в диво-птиці серце защеміло:

– Десь поперед мене полетів мій милий!..

Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..

Швидко полетіла навздогін за милим.

І рожева птиця сіла на подвір’я.

Танцювала птиця, розсипала пір’я.

Це рожеве пір’я навкруги літало…

Вже садок рожевий! Птиці все замало!

Раптом в диво-птиці серце защеміло:

– Десь поперед мене полетів мій милий!..

Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..

Швидко полетіла навздогін за милим.

І червона птиця сіла на подвр’я.

Танцювала птиця, розсипала пір’я.

І чудові квіти зацвіли червоно.

Виноград червоні набирає грона.

Раптом в диво-птиці серце защеміло:

– Десь поперед мене полетів мій милий!..

Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..

Швидко полетіла навздогін за милим.

Жовта диво-птиця, сіла на подвір’я.

Танцювала птиця, розсипала пір’я.

Птиця жовтий колір понад все любила.

Жовтим листя стало, трави пожовтіли…

Раптом в диво-птиці серце защеміло:

– Десь поперед мене полетів мій милий!..

Я тут забарилась… Що ж я наробила?!..

Швидко полетіла навздогін за милим.

Ой, летіли птиці різнокольорові,

Барви дарували радісні, чудові!

І малі, й великі скрізь пташки літають.

Диво-птиць чотири лиш у рік буває.

Кажу всім – мені не вірять: – Миша є у нас в квартирі!

– Киця ступінь вчений має, в хату мишок не пускає!

Я вночі тихенько спала, миша раптом налякала.

Бо якщо вона захоче – налякає й серед ночі.

– Що ж ти робиш? Чи не бачиш,

Що дитина гірко плаче?!

Почала я міркувати, як ту мишу… налякати.

Всі чудову нашу кицю називають «чарівниця»!

Мишу капосну спіймати кицю кличу я до хати.

Та її ніде немає – все кудись вона зникає!

На обід лише прийде: – Де була ти, кице, де?

З’їсть усе, що є у миці, по обіді – знову в путь.

Нашій киці-чарівниці навіть ніколи… зітхнуть!

І вона, як хвиля в річці – то з’явилась, то нема.

Я ж не можу замість киці мишу ту ловить… сама!

Миша радісно танцює – киця знову десь мандрує.

Вже набридла миша та! Може, взяти нам… кота?

Чарів, певне, він не знає і раптово не зникає.

Але, може, хитру мишу він якраз і… налякає.

Їжачок-мандрівничок взяв з собою багажок,

Брилик – на голівку й рушив у мандрівку.

Їжу в вузлику він ніс, поспішав хутенько в ліс.

Стежечками він ходив, ніжки дуже натрудив.

А як трішки зголоднів, то малинки натрусив.

На пеньку відпочивав, за бджілками слідкував.

Бджілки мед з квіток збирали,

Потім в соти його клали…

Щось поблизу засвітилось – а то лісонька з’явилась:

– Ти куди, мандрівничок, мій смачненький їжачок?

І кого ти тут шукав? А чи, може, заблукав?

Раптом лиску затрусило, аж зубами скреготіла! —

Майже десять їжаків стисли лисоньку з боків.

Це родина їжакова йшла на розшуки малого.

Голки гарно нагострили, лиску геть прогнать хотіли.

Мить – лисиці вже нема, не поїла задарма.

Їжачок-мандрівничок позбирав всіх діточок

І малим розповідає, що у мандрах їх чекає.

Сам їжак давно вже звик, що для всіх він – Мандрівник!

У річечки Кодими є свій секрет:

Там, де зелений росте очерет,

Качечка Катя свій дім збудувала.

Цілими днями вона полювала.

Вночі її річка тихенько гойдала…

Білого човника качка в’язала,

Чайці-сусідці тихенько казала:

– Човник потрібен, щоб рибку ловити,

Потім свіженьку на продаж возити.

Так в очереті рибачки живуть,

Справу цінують свою, бережуть.

Везуть у неділю свій цінний товар

Човником в місто, на рибний базар.

Рибка іще у корзинах лежить,

А за товаром вже черга стоїть.

Качечка Катя в спідниці рябій

Рибку з корзини бере по одній…

Рибку розпродали швидко і вчасно:

Всім до впободи ця рибка срібляста.

Чаєчка любить гроші складати:

– Треба моторного човна придбати!..

Там, де зелений росте очерет,

У річечки Кодими є свій секрет.

Що зчинилось на подвір’ї?

Загубила гава пір’я.

Наш собака – «Гав!» та «Гав»,

Бо баран паркан зламав.

А бичок забіг в комору —

Помідор з’їв дуже скоро.

Стала баба верещати:

– Помідор де дівся п’ятий?

Гвалт!

А чубаті два синочки

Заглядати будуть в бочки!

Хлопчаки почнуть питати:

– Помідор де дівся п’ятий?

Та біда іще знайшлась:

В діжці плавав наш карась.

Причалапав тут дідусь,

Карасеві каже: «Тпрусь!».

Треба ж було дідусеві

Це казати карасеві!

Той карась із діжки – шусть!

Не зловив його дідусь.

Та карась наш має звичку —

Ходить він щодня на річку.

Гвалт!

Стали миші скрекотати,

Стали жаби гелготати…

Качка як затінькає!

Півень зацвірінькає…

Гвалт!

А бугай, той з переляку

Видерся аж на гілляку!

– Трісь! – і гепнувся на мишу!

На хвилинку байку лишу…

Бо цікаве мишеня

Скрізь ходило навмання

І тепер забило шию,

Бо бугай літать не вміє!

Мишу кличу: «Жуля, Жуля!»,

А на шиї в неї гуля!

Була миша – красотуля,

А тепер вона кривуля!

Заміж миші вже ніяк!

Всі ж на шийці бачать брак!

Гвалт!

Дві дочки кричать невтомно!

Баба десь вже непритомна!

А дідусь причепурився

І на призьбі примостився:

– Дочекаюсь надвечір’я,

В півня висмикну всі

Пір’я!

Бриль у мене без пера,

Вже оздобити пора!

Бриль з пером – то

інший стиль.

«Супермодний, —

скажуть, – бриль».

А корівці я на ріг

Начеплю смачний пиріг.

Я ще й бублика вчеплю,

Бо корівку я люблю.

А корівка… ну, брикати —

Хоч біжи з своєї хати.

Їй пиріг не до вподоби.

Для рогатої худоби

Парасольки, каже, треба,

Бо в дощ ходить просто неба!

Хто що хоче! На свій смак!

Та ще й робить абияк!

Гвалт!

Курка все оце почула,

На ворота вмить майнула:

– Що це, півень без хвоста?!

Я вам курка не проста!

Я – і курка! Я – і квочка!

Заклюю цього дідочка!

Гвалт!

А стара сердита качка,

Що прийшла нарозкарячки,

Зупинила цю розмову:

– А про качура хоч слово!

В нього вдача нелегка —

Лиш жінок є два полка!

За всіма ж це услідити,

Та й іще маленькі діти!

Щоби нас охороняти,

Хоч рушницю треба мати!

Хай на всіх наводить жах,

Хай з рушниці: «Трах-тарах!»

Гвалт!

Півень: «Я тут наче ні до чого!

Що ж, попробую смачного!»

Та на стіл – до пирога!

Баба: «Геть! Де кочерга?»

Запустила у пиріг!

Півень – фур-р-р!

І сів на ріг!

А корова – тупотіти:

«Вже краси – нема де діти!

Гава пір’я десь шукала,

А мені цього замало!

Я, бач, півника

придбала!

Гвалт!

А ворона подивилась,

Геть без голосу лишилась.

Ще й оглухла, як той пень.

Отакий сьогодні день!

Люди кажуть: «От чудні!»

Але вибачте мені —

Ми ж чекаєм допомоги,

Щоб бичку зв’язати роги,

Прив’язать до осокори,

– Щоб не крав він помідори.

Бо інакше…

Гвалт!

Автор: – Як це так? Ну, як це так?!

Сіяв мак у полі шпак!

Шпаченята залюбки

Воду носять до ріки!

Горобцям маленька риба

Накришила трішки хліба!

Ті наїлися на славу —

Стали схожими на гаву!

А рибалка наш, бичок,

Сам спіймався на гачок!

З риболовлі без штанів

Повертається у хлів!

Пес руденький з’їв кита,

Вихвалявся:

Пес: – Смакота!

Автор: – Завалився на диван…

А живіт – як барабан!

Ну а кицька —

Наша Зося,

Загубилася у просі!

Нявкає і верещить:

Зося: – В просі я не хочу

Жить!

Автор: – Далі – більше!

Далі – гірше!

Далі – глибше!

Далі – ширше!

Випив заєць джерело

І сказав:

Заєць: – Так і було!

Автор: – Для зайчишиних потреб

Був завжди тут тільки степ!

Що це робиться у лісі?

Їздить вовк на «Міцубісі»,

Без доріг і без ознак!

Повертає абияк!

Раптом всіх перелякав:

Він зайчиху покохав!

Нерозумна та зайчиха

Хоче з ним побратись тихо!

А лисичка золота

Шиє комір із хвоста

На машинці: «Тра-та-та!».

Лисиця:– Гарний комір

Для пальта!

Автор: – Вже вовчиха —

Сива шуба —

Наламала гілок з дуба.

Починає бджіл ганяти:

Вовчиха: – Мед несіть мені

До хати!

Автор: – Далі – більше!

Далі – гірше!

Далі – глибше!

Далі – ширше!

Лев прибіг із зоопарку,

Бо відчув, що буде сварка!

Щоб прикрасити дорогу,

Взяв «на хвіст» і носорога!

І ці двоє, як на сміх,

Налякати хочуть всіх.

Стали разом на горі

І кричать всім:

Лев і носоріг: – Ми царі!

Автор: – Горобці ж цього

Не хочуть

І доводять їм охоче:

Горобці: – Їдьте в Африку,

Ось там

Місце є таким царям!

А у нас таких багато:

Вовк, кабан, ведмідь

Пихатий.

Автор: – А кабан на все дивився

І картоплею вдавився.

Стали лікаря шукати…

Лікар лис —

Ні кроку з хати!

Почепив кашне на шию,

Каже:

Лис: – Я і сам хворію!

Хай поквапиться

Ведмідь —

Горло медом

Намастить.

Автор: – А ведмідь пішов в село,

Бо цукерок не було!

Носоріг про лиса чув,

Так до нього і гайнув.

Тільки глянув лис за ріг —

Йде до нього носоріг!

Лис благає:

Лис: – Цур мене!

Автор: – Швидко зняв своє кашне

І не гаяв більше часу —

Проковтнув він кухлик квасу

І чкурнув, ах загуло!

Навпростець – і за село!

Від образи носоріг

Зачепився за поріг…

І набив на лобі гулю:

Носоріг: – Показали мені дулю!

Зараз буде вам не мало!

Де ви лиса заховали?!

Автор: – Проковтнувши жбан вина,

Він угледів кабана!

Носоріг: – Добре. З’їм тебе, ледащо,

Із картоплею, ще краще!

Автор: – Кабану ж це неохота!

Виплюнув картоплю з рота!

Кабан: – Все!

Автор: – Образився кабан,

Кабан: – Хай той лис лікує сам!

З носорогом я повинен

Розмовляти вже годину.

Лікар з нього – перший клас!

Проковтне одразу вас!

Жив спокійно усі дні…

І за що оце мені?!

Автор: – Геть кабан, аж загуло.

Навпростець – і за село!

Оце вже яку годину

Ось така йде плутанина.

Ген удвох – до кішки Зосі,

Що ховалася у просі.

Кішка Зося – за торбину…

Десь надибала стежину,

Втрьох прибігли до села,

Де сім’я шпаків жила.

Коло дуба посідали

І, відхекавшись, сказали:

Звірі: – Починалось все це так:

Шпак, цей дурень, сіяв мак!

Ми ж казали: «Як це так?!».

Ми ж йому казали: «Шпаче!

Повизбируй лиш добряче!

Зерен з ниви за годину

Набереш собі торбину!».

Автор: – З маком тільки клопіт буде…

Надійдуть у поле люди…

Люди скажуть:

Люди: – Як це так!

Не пшениця в полі, – мак!

Автор: – Та не слухав все це шпак:

Шпак: – Ну, то й що! І сіяв мак!!!

От задав усім роботи…

Охопили всіх турботи!

Автор: – І вже кожен на свій смак:

Звірі: – Що це буде?!! Як це так???

Автор: – Стоїть край поля хатка.

Зачинені дверцятка…

В скляні її віконця

Заглядає сонце.

Стіни білі, чепурненькі,

Хатка прибрана

Гарненько.

Шибки з візерунками,

Підвіконня – з

Подарунками.

Цукерки є і печиво,

І ще багато дечого.

Хатка в поле задивилась,

Від чекання вже втомилась.

Хатка: – Чи знайде мене хазяїн?

Чи мене він упізнає?

Автор: – Йшла у справі жабка,

Жабка-крекотушка.

Постукала в дверцята

І приклала вушко.

Тихо. Знову стукає в

Дверцята.

Жабка: – Це чия гарненька

Хатка?

Автор: – Там нікого.

Зайшла в хату

Й почала хазяйнувати.

Хоче все переробить…

А до хатки хтось біжить.

Мишка стукає

В дверцятка:

Мишка: – Це чия гарненька

Хатка?

Чи господар в неї є?

Жабка: – Все моє!

І подвір’я, і хатина.

Завітайте у гостини.

А ти хто?

Мишка: – Я мишка-шкряботушка.

Жабка: – Я ж, бач,

Жабка-крекотушка.

В хаті пораюсь щомиті,

Жабки всі хазяйновиті.

То копаю щось в городі,

То гуляю при нагоді.

Як втомлюся, —

На хвилину

Ляжу в маки, відпочину.

Та плекаю, мрію я,

Щоб була отут сім’я.

Мишка: – Все. Сподобалось.

Пустіть і мене в хатинку жити.

Жабка: – Іди.

Автор: Подружилися одразу,

Стали жити

В хаті разом.

І веселі, і завзяті

Хазяйнують вдвох

У хаті.

Коли сірий зайчик

Прибіга до хати,

Стукає в дверцята.

Зайчик: – Пробігав тут мимохідь,

Бачу – хата вже стоїть.

Господиня в хаті є?

Жабка: – Все моє!

І подвір’я, і хатина.

Завітайте у гостини.

Я – жабка-крекотушка.

Мишка: – А я – мишка-шкряботушка.

Жабка і Мишка: – А ти хто?

Зайчик: – Я Зайчик-побігайчик.

Ви пустіть мене до хати,

Моркву буду доглядати,

До вподоби зелень, квіти.

Хочу з вами разом жити.

Автор: Стали жити

Вони втрьох,

Стерегти хатинку, льох.

Автор: Тільки ось

Біжить Лисичка,

Руда шубка, руде личко.

Лиска стукає в дверцятка:

Лисичка: – Це чия гарненька хатка?

Чи господар в хаті є?

Жабка: – Все моє!

І подвір’я, і хатина.

Завітайте у гостини.

Тут живуть лиш

Добрі звірі.

Є город в нас і подвір’я.

А ти хто?

Лисичка: – Я – Лисичка-сестричка.

Капелюх маю й спідничку.

Гарний хвостик і намисто.

Прибираю в хаті чисто.

Лиска сум завжди жене,

В хату ви пустіть мене…

Автор: Стало в хаті їх чотири

Тут руді були і сірі…

Автор: Раптом Вовчик-неборак

Вовк: – Ох, хатинка!

Й гарно як!

Автор: Вовчик стукає