Дем'ян Многогрішний

Оглавление

Тарас Гончарук. Дем'ян Многогрішний

Від автора

Від мужицького сина до сіверського гетьмана

«Глухівські статті» Д. Многогрішного: повернення Україні судової та фінансової автономії

Перехід усієї Лівобережної України під владу Д. Многогрішного, або Царю – «подданство», гетьману – «послушание»

Гетьманство Д. Многогрішного. Кінець Руїни на лівому березі Дніпра

Спочатку – арешт, потім – звинувачення

Перший український гетьман – сибірський в’язень

Отрывок из книги

Щодо місця та року народження Дем’яна Гнатовича Многогрішного різні дослідники подавали відмінну інформацію. Видатний український історик Володимир Антонович взагалі стверджував, що «про походження й початок козакування» Д. Многогрішного «немає відомостей». Згодом науковці визначили місце його народження – місто Короп на Чернігівщині. Рік народження майбутнього гетьмана більшість істориків вважали невідомим й іноді називали: «близько 1630 р.». Нарешті, сучасні історики В. Горобець та З. Хижняк в енциклопедичних виданнях «Українське козацтво. Мала енциклопедія» та «Києво-Могилянська академія в іменах» подали не лише майже точне місце – «село поблизу м. Короп Чернігівського воєводства, тепер Коропський район Чернігівської області», – але й точну дату народження Дем’яна Гнатовича Многогрішного – 1621 рік.

На сьогодні достеменно встановлено соціальне походження Д. Многогрішного: історики здебільшого не сумніваються в тому, що майбутній гетьман народився в селянській родині. Батьки його належали до стану «посполитих». За часів Руїни, коли саме Д. Многогрішному судилося керувати Гетьманщиною, походження практично кожного гетьмана було приводом для закидів. Наприклад, Івану Виговському ставили на карб те, що він походив з української шляхетської родини, і кляли як «шляхтича» й навіть «ляха»; Івана Самойловича за те, що він народився у сім’ї священика, принизливо називали «поповичем». І пощастило лише тим гетьманам, що походили з козацьких родин (наприклад, Петрові Дорошенку, який був «з діда й прадіда козак»). Гетьману ж Д. Многогрішному, як зазначає сучасний історик Володимир Борисенко, «при найменшій нагоді недоброзичливці кололи очі “мужицьким” походженням».

.....

Проте стосунки Д. Многогрішного і П. Дорошенка швидко зіпсувалися, і причини для того були досить серйозні. Коли Петро Дорофійович повернувся до правобережного Чигирина, на Лівобережну Україну знов посунули російські війська. Московський цар аж ніяк не хотів миритися з утратою своєї «законної» (після Андрусівського договору) частини українських земель. «Повідомлення про повернення Дорошенка з військами на Правобережжя, – зазначає В. Горобець, – російське командування сприйняло як сигнал до початку контрнаступу на Лівобережжя. “Скупивши войска немаліє”, воєвода Г. Ромодановський скерував їх на Сіверщину. На Різдво Пресвятої Богородиці Ромодановському вдалося оволодіти Ніжином. Учинивши там показово жорстоку розправу над жителями міста, воєвода вирушив у похід на Чернігів. Не маючи достатньо сил, аби відбити наступ царської армії, Многогрішний звертається із закликами по допомогу до Дорошенка. Але той, зайнятий боротьбою з поляками та стривожений заколотом запорожців на чолі з П. Cуховієм, зміг відправити на Сіверщину суто символічну допомогу».

Г. Ромодановський, як зазначалося, скерував свій удар саме проти Чернігова, що його полковник Д. Многогрішний був зобов’язаний захищати. «Під час форсування Ромодановським Десни, – пише далі В. Горобець, – Дем’ян Ігнатович, який з військами перебував тоді поблизу Сєднєва, наважується атакувати противника, але наміри наказного гетьмана наштовхуються на різкий спротив частини старшини. Між ним і стародубським полковником Петром Рославцем виникає на цьому ґрунті навіть серйозна сварка. За таких умов 25 вересня Ромодановський оволодіває Черніговом, і наступного дня Многогрішний під тиском старшини розпочинає переговори з царським воєводою про припинення бойових дій».

.....