Iсторiя повсякдення. Київ. Початок ХХ століття
Описание книги
Ця книжка охоплює трохи більше ніж півтора десятка років на зламі ХІХ – ХХ століть. Це час надзвичайних змін у Києві – територіальних, інфраструктурних, економічних, соціальних. У цей час Київ був імперським містом, але все ж зберігав символічне значення як історичний центр і для українців, які саме почали усвідомлювати себе нацією, і для імперії, яка приміряла на себе шати наступниці Русі.
Описані в книжці невидимі процеси показують, як змінювалася видима київська реальність – від топографії до зовнішнього виду вулиць. Як розросталося місто й формувалися нові його райони. Як засновувались і працювали знакові підприємства міста, такі як машинобудівний завод «Гретер і Криванек» на Шулявці (колишній завод «Більшовик»), кондитерська фабрика «Валентин Єфімов» (нині – фабрика концерну «Рошен»), витворювалися нові галузі міської економіки. Як приїздили в Київ і навіщо – на роботу, розважитися чи відвідати церкви. Хто і як керував містом і забудовував його прибутковими будинками та чи не була ця забудова хижацькою, чи ефективним було урядування.
У цій книжці показано місто і людей на його тлі, які користувалися з його принад, вигод і водночас творили їх своєю працею, талантом, самою своєю присутністю. Врешті, показано Київ напередодні не так Першої світової війни, як революції 1917–1921 рр., національно-визвольних змагань за українську державність.
В формате PDF A4 сохранен издательский макет.
Оглавление
Татьяна Водотыка. Iсторiя повсякдення. Київ. Початок ХХ століття
Інтро
Київ і кияни на початку XX ст.: місто, імперія, люди, зміни
Керування містом
Межі міста. Соціальна топографія. Розвиток забудови
Міська інфраструктура
Соціальна інфраструктура: освіта, медицина, садочки
Робота й заробітна плата: де працювали кияни
Соціальна структура. Нерівність і конфлікти
Поїсти, одягнутися. Базові потреби киян
Про те, що й не мріялось… Індустрія розваг
Київ як туристичний центр
Етнічне розмаїття Києва. Ресурс зростання чи конфлікт?
Післямова
Отрывок из книги
Початок XX ст. – час потужних і помітних змін у житті багатьох міст на території України, до того ж як тих, що були під владою цісаря в Австро-Угорській імперії, так і тих, що були під владою царя в Російській імперії. Всі ці міста переживали схожі назагал процеси – економічний бум (або, навпаки, стагнацію, якщо залізниця та нові логістичні маршрути оминали місто), приплив населення із сіл, розширення міських кордонів, бурхливі будівництва, появу нових промислових об’єктів.
Технології індустріальної доби руйнували звичний світ. Однак на зміну йому приходив новий – зручніший і навіть безпечніший, з освітленими та брукованими вулицями, міськими комунікаціями – трамваєм і каналізацією, розвагами – сінематографом, цирком і ролердромом.
.....
Для киян межі XIX–XX ст. сприйняття таких подій поєднувалося з огляданням на «старі часи», які від теперішнього відокремлювало тільки кілька десятиліть. Так, кияни нарікали на нову «висотну» забудову міста (достоту, як і нині), з радістю приймали те, що робило їхнє життя комфортнішим – наприклад фунікулер: «диво сучасної техніки, втілення вигадливого задуму чарівника»[6]. Проте нова забудова Хрещатика зазнавала нищівної критики: «Від неї віє фабричним холодом, чого не можна сказати про барокові тони Лаври чи Софійського собору з їхньою печаттю особистого смаку, з їхньою цікавою зовнішньою фізіономією або про квартири 2-ї половини минулого сторіччя з їх складами всілякого „застарілого романтичного непотребу”»[7].
Імперський Київ осмислювали в межах міфологем «Ієрусалима землі руської» та «матері міст руських». За радянських часів їх було трансформовано у формулу «колиски трьох братніх народів». Хай у якому виконанні, ці міфологеми робили акцент на києворуському періоді історії міста. Проте фізичне обличчя Києва не вкладалося у ці формули навіть на початку XX ст. Втім, алогічність таких формул не запуняла від повторення мантр про «матір міст» чи «Ієрусалим»[8].
.....