Читать книгу Переказ твору Івана Франка «Захар Беркут» - Тетяна Бебік - Страница 1

І

«Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині!» Ліси змаліли, здеколи пощезали. Сильніше за все змінились люди. Кожен дбає лише про себе, і через це громада послаблюється.

Було це навесні 1241 року. Нещодавно у цих краях з’явився новий боярин – Тугар Вовк. Князь Данило подарував йому тут землі. Тугар влаштував лови на грубого звіра.

На диво, серед мисливців опинилася дівчина – Мирослава, дочка Тугара Вовка. Це була дівчина, якої пошукати: мала силу, сміливість та рішучість. Мирослава рано втратила матір. Батько навчав її володіти зброєю, але вона не переставала бути жінкою: ніжною, доброю, з живим чуттям.

Йшов третій день ловів – на ведмедів. Провідником був Максим – син тухольського бесідника Захара Беркута. Він був всюди однаковий, спокiйний, мов рiвний серед рiвних. Мисливці підійшли до купи лому і вирішили піти в обхід, однак дівчина почала видиратись нагору. Трухляве дерево під її ногами тріснуло, і дівчина провалилася в лежбище ведмедя. Мирослава б загинула, якби не Максим.