Що наше життя? Гра!.. Для одних – карколомна шахова партія, для інших – протиборство держав і князівств, владних осіб та спадкоємців величезних станів, католиків та православних. Настав час розпочинати чергову партію. У великій грі життями, немов живі шахові фігури, зійшлися князі Василь-Костянтин Острозький і Дмитро Сангушко, княгині Беата Костелецька-Острозька і Гальшка Острозька, очільники перших козацьких повстань Криштоф Косинський і Северин Наливайко зі своїм братом Дем’яном, королі Стефан Баторій і Сигізмунд ІІІ Ваза, королева Анна Ягеллонка, полководець Станіслав Жолкевський.
Оглавление
Тимур Литовченко. Шалені шахи
Частина І. Загублений спадкоємець
Шахова партія № 1. Сила королеви
Глава 1. Від турніру до труни
Глава 2. Розлючене жіноцтво
Глава 3. Розправа
Глава 4. Загублене немовля
Глава 5. Свій чужий дім
Глава 6. Тендітна господиня величезного замку
Глава 7. Повернення спадкоємця
Глава 8. Марна таємниця
Частина ІІ. Два повстання
Шахова партія № 2. Пішак, що не став ферзем
Глава 9 «Свинська» справа
Глава 10. Катастрофа під П’яткою
Глава 11. Невдалий похід
Глава 12. Тонкий розрахунок
Глава 13. Парламентер-невдаха
Глава 14. Пекло кромішнє
Глава 15. Страта
Післямова
Хронологічна таблиця до роману «Шалені шахи»
Отрывок из книги
Розташований у центрі невеличкого гірського озера затишний крихітний острівець, яких у цій місцевості безліч, виглядав особливо розкішно і святково. Сьогодні там чекали надзвичайно важливого гостя, який мав зіграти з хазяїном партію в шахи.
Втім, розенкрейцери[1] ніколи не затівали нічого заради простої забавки, а до будь-якої справи підходили ґрунтовно. Про проведення чергового змагання гравців сповіщали мінімум за місяць. Єдиною поважною умовою неявки на турнір визнавалася тільки смерть наміченого учасника. Точність цінувалася чи не вище від усього: гість зобов’язаний був прибути на місце зустрічі не раніше й не пізніше трьох хвилин після зазначеного в запрошенні часу.
.....
День закінчився пишним весільним бенкетом і гучним балом. Всі були щасливі, включаючи Сигізмунда Старого. Він навіть виголосив емоційну промову на тему поновлення в королівстві Польському старої доброї традиції – лицарських турнірів. Наприкінці король висловив надію, що в майбутньому князі навіть віддадуть мистецтву двобоїв перевагу перед іншими шляхетними забавами.
Втім, збутися цим побажанням не судилося: через два десятиліття – в 1559 році на турнірі на честь мирних договорів Франції з Іспанією й Савойєю граф Монтгомері уламком списа, що поцілив точно в око, смертельно поранив короля Генріха II. Це стало приводом для загальної й безповоротної заборони лицарських турнірів католицькою церквою.
