Читать книгу На полі крові - Українка Леся - Страница 1

Драматична поема

Глуха містина в околиці Єрусалимській. Попід глинищем, серед колючих хащів та червонястого бур’яну, що росте на солонці, розчищено невеличку нивку, але скілька кривих дерев з червоною корою зоставлено зрідка по ній. Чоловік, худий і зниділий, але з природи кремезний та тривкий, копає ту нивку великою мотикою і часто викидає каміння з землі, від часу до часу спиняючись та втираючи піт з обличчя.

Дідок-прочанин іде повз нивку стежкою, що звертає вбік з великого Єрусалимського шляху. Прочанин важко дише і налягає на ціпок, ідучи, бо день душний. На ціпку вгорі прив’язана тиковка хилитається порожня і калатає. Чоловік, що працює, оглянувся на мить, почувши те калатання, але зараз же нахилився знов до праці.

Прочанин (спиняється коло працівника).

Працівник мовчить, не одривається від роботи і не дивиться на прочанина.

(Прочанин тихо до себе.)

(Голосніше.)

Чоловік (показує на кухоль з водою, захований у бур’яні).

Прочанин (жадібно приникає до кухля і довго п’є; потім, напившись).

Чоловік знов не подає знаку, що чув сі слова.

Чоловік.

(Показує мотикою в той бік, звідки прочанин прийшов, і знов нахиляється до праці.)

Прочанин.

(Сідає на межі під деревом.)

Чоловік.

(Поспішно.)

Прочанин.

Чоловік.

Прочанин.