Читать книгу В катакомбах - Українка Леся - Страница 1
ОглавлениеПосвята шановному побратимові А. Кримському
Катакомби коло Рима. В крипті, слабо освітленій олійними каганчиками і тонкими восковими свічками, зібралась громадка християн. Єпископ кінчає проповідь слухачам і слухачкам, що стоять побожно, тихо і покірно.
Єпископ.
Прославмо ж, браття, господа Христа,
що посадив на небі поруч себе
замученого брата Харіклея.
Хор.
На небі слава господу Христу,
що визволяє від земних кайданів,
з гріховної темниці нас виводить
у царство світла вічного.
Диякон.
Амінь.
Єпископ.
Наш брат був на землі рабом поганським,
тепер він раб господній, більш нічий.
Неофіт-раб.
Господній раб? Хіба ж і там раби?
А ти ж казав: нема раба ні пана
у царстві божому!
Єпископ.
Се щира правда:
всі рівні перед богом.
Неофіт-раб.
І раби?
Єпископ.
Раби господні, брате, не забудь.
Сказав Христос: ярмо моє солодке,
тягар мій легкий. Розумієш?
Неофіт-раб (після тяжкої задуми).
Ні!..
Не можу. Не збагну я сього слова.
Християнка-рабиня
(в раптовому нестямі пророкує)
Уже лежить при дереві сокира!..
«Я посічу його і вергну в пломінь», —
сказав господь!.. Прийди, прийди, прийди,
Ісусе, сине божий! Похилилась
твоя пшениця, – жде вона серпа…
Ох, доки ж, господи?.. Рахіль ридає,
нема її діток…
(Безладна мова переходить у несамовитий лемент, інші жінки й собі починають голосити, дехто з чоловіків теж не витримує)
Єпископ (владним, дужим голосом).
Геть, сатано!
Твоєї влади тут немає!
(Підходить до пророчиці, що б’ється в корчах, і кладе їй на голову руку.)
Сестро,
молитва й віра хай тебе рятують
від навождення злого духа.
Жінка помалу затихає під його поглядом і безсило схиляється на руки до товаришок, що піддержують її.
Християнка (одна з тих, що піддержують пророчицю. Озивається несмілим голосом).
Отче,
її дитину вчора пан продав
якомусь грекові з Корінфа…
Єпископ.
Вмовкни!
Великий наш апостол заповідав:
«А жінка серед збору хай мовчить».
Пророчицю тим часом виводять. Мовчання.
Неофіт-раб (підходить до єпископа. Тремтячим від збентеження, але розпачливо-зважливим голосом).
Прости, але я все ж не розумію,
як може буть якесь ярмо солодким,
а щось важкеє легким.
Єпископ.
Брате мій,
коли ти сам по волі шию схилиш
в ярмо Христове, солодко се буде
твоїй душі; коли ти самохіть
на себе хрест візьмеш, невже він буде
важким для тебе?
Неофіт-раб.
Але нащо маєм
ще самохіть у ярма запрягатись
та двигати хрести по власній волі,
коли вже й так намучила неволя?
Намулили нам ярма та хрести
і шию, й душу, аж терпіть несила!
Я не за тим прийшов до вас у церкву,
щоб ярем та хрестів нових шукати.
