Під завісою світів
Описание книги
Пролітаючи крізь час та простір, можна стати випадковим свідком незвичних подій, які відбуваються не лише в нашому світі теперішнього, але й у вимірах, можливого, близького та дуже далекого майбутнього. Ельфійка Джайна – молода мисливиця за головами, яка невтомно переслідує свою жертву. Дорога приводить її до самотньої таверни, де зібрався гурт подорожніх, а також її головна ціль. Однак, вона навіть гадки не має, що серед них є істота, яка тільки видає себе за людину… («Таверна «Зламаний Меч») Прокинувшись від кріосну, Тарас бачить навколо себе лише сніг та гори, незвична порода яких не дає змоги надіслати рятівний сигнал. Ховаючись від хуртовини, чоловік натрапляє на потворних та хижих створінь. Проте, намагаючись вберегти власне життя, він навіть не здогадується, наскільки сильно може змінити життя на планеті дрібне втручання людини… («На шляху до Кассіопеї») Пізньої ночі стара Явдоха прийшла на могилу до давно померлої подруги, аби розповісти про наболіле. Та її сумний монолог до холодного каменю порушують гучні кроки в пітьмі. За лічені хвилини беззахисна бабуся стає свідком паплюження могили… («Візит») Злегка відгорнувши завісу між світами та вимірами, ви натрапите на дивовижні, а часом навіть моторошні події.
Отрывок из книги
Кілька годин Джайна безжально гнала коня по запиленій дорозі, здіймаючи позаду чималу куряву. Вона майже наздогнала свою жертву й не бажала давати втікачу навіть найменшого шансу на відпочинок. Зрештою, хто він такий, аби отримати подібні привілеї? Звичайний злодій та шахрай, за чию голову готові викласти немало золота.
На його слід ельфійка натрапила ще в містечку Орвел, до якого тепер було три дні верхи. Минулої ночі, загнавши скакуна заледве не до безсилля, мисливиця за головами зробила зупинку в невеликому селищі Сандавар. Там їй вдалося не лише змінити коня, але й отримати свіжу інформацію, щодо втікача.
.....
Кожен член мисливців за головами мав особливу відмітину як на тілі, так і на обладунках. Не важливо, була то блискуча важка броня зі сталі, срібла чи більш міцного металу, або ж легкі шкіряні чи кольчужні лати, на них гравіювали знак ордену – змію, що вишкірила зуби під час нападу. Такий же малюнок татуювали і на шкірі кожного мисливця, який отримав право на полювання за втікачами.
Джайна повільно підійшла до стійки таверни, за якою знаходився власник, спокійно протираючи дерев’яний кубок. Краєм ока вона помітила, як нишком піднявся з-за столу чоловік, одягнений в сірий дорожній плащ та капелюх з чималими полями й повільно почав скрадатися під стіною вбік виходу. Схоже, він нутром відчув небезпеку.
.....