Оглавление
Валентин Чемерис. Генерали імперії
Без права повернення. Історичний роман
Повість перша. Москва – Камен
Повість друга. За Москвою-рікою. Солодка Гапочка, або Остання любов гетьмана
…І тут з’явилася Агафія Єропкіна, московитка, дівиця дворянського роду… Остання любов гетьмана і смисл його життя на останньому завершальному колі…
…І розпочався його щасливий полон, і скаже він, як присуд собі винесе: вкоськали москалі козака!.
Повість третя. Вольний невольник або Москва – Ярополче. І сто тридцять років тому. І через триста літ
Сказання про те, як цар Олексій хотів було купити в Дорошенка Україну за дві пари соболів
Лінія Маннергейма. Повість-есе
Частина перша «Про моє майбутнє ясновидиця змогла розповісти багато дивного». Фін повертається до Фінляндії
Частина друга. Гельсінкі. 1918-й. Віщунство одеської кассандри збувається. Щоб іншим край обіцяний вказав ти…
Здрастуй, Фінляндіє, сестро моя!.
Частина третя. Лінія Маннергейма, або Війна все ж таки була знаменитою
«Спасибі доброму дядечку Маннергейму!..»
Як мій батько їздив на скачки… Розповідь поета Володимира Бровченка
На тій війні незнаменитій, або Трагедія 12-го легколижного батальйону Іфлі
Частина четверта. Посіяти зуби дракона. Попіл Клааса б’є в серце. Розрив-трава, вона ж ломикамінь
Замість епілогу «Нон омніс моріар» – процитувала Горація леді Мюріель Паджет. Що може, бодай кількісно й малий, але одностайний народ. Останні 15 рядків – вічний заповіт маршала Маннергейма усім народам, і нам, українцям, теж
Знайомство завдяки «Калевалі»
…І останні п’ятнадцять рядків
Отрывок из книги
30 січня 1676 року в Москві, у своїх кремлівських палатах у віці 47 років несподівано помер цар Олексій Михайлович Романов. Так, так, той самий. З яким свого часу так необережно «породичався» Богдан Хмельницький, навіть не зчувшись, як, будучи гетьманом, главою вільної республіки опинився у чужого царя у підданих, а потім клопіт з ним мав Виговський, син Богдана Юрась і він, Петро Дорошенко, теж поповоював з покійним.
Взагалі, Романови хоч і досягли в Росії найбільшого злету – з пересічних бояр негадано поставали царями, правда, дякуючи смутному часу, але щастя-долі чи талану, здається, не мали. Принаймні на протязі перших ста років свого правління. Казали, що вони роковані, себто приречені на недовге перебування в цьому світі. Чи фатум над ними такий тяжів, чи недоля-невезіння їм ставили підніжку. А хто казав, що то рід їхній гнилим був, з червоточиною, і якийсь черв’ячок, робачок отакунький, передавався з покоління в покоління Романовим по чоловічій лінії, підточуючи та вкорочуючи їм віку.
.....
– Це – клопоти гетьмана, – відрізав Алмазов і залпом осушив келих. – Хай пан гетьман міцніше в узді тримає свою чернь.
Повіднікувавшись для виду, Самойлович раптом погодився – чим дуже вразив стольника, тільки що був проти, а це вже й погоджується – аби москалі вивезли Дорошенка, тільки й запитав обережненько:
.....
