В одному з останніх романів Валентин Чемерис (1936–2016) пише про Гетьманщину – так півофіційно називали у Росії в ХVIII столітті Лівобережну Україну разом з Києвом. Після виступу гетьмана Мазепи на боці шведського короля Карла ХІІ Петро І зробив все, аби знищити українське гетьманство. Але через 41 рік воно було відроджене Єлизаветою. Разом зі своїм фаворитом, козацьким сином Олексієм Розумовським (з яким згодом імператриця уклала таємний морганатичний шлюб) вона відвідала Україну. Скориставшись її присутністю в Києві, козацька старшина подала прохання про те, щоб в Україні було обрано гетьмана. За пропозицією Єлизавети, ним став освічений Кирило Розумовський, молодший брат Олексія. І почалося 14-річне правління нового гетьмана, час відносного спокою, економічного зростання та розквіту культури в Україні – золота осінь Гетьманщини…
Оглавление
Валентин Чемерис. Золота осінь Гетьманщини
Повість перша. Інтимні пригоди Петра, спершу царя, потім імператора
Цариця, яка так і не стала… царицею
Нема кращого друга, як вірна супруга
Повість друга. Довга дорога до трону
Повість третя. «Я хоч і владарка Русі, але я не руська, я – німфа давніх греків»
Бабуся імперії
Повість четверта. В краю золоторогого козла
Повість п’ята. Золота осінь гетьманщини
Повість шоста. Колись я «щастя» шукав і таки знайшов (дещиця від автора)
Повість сьома. Хто з любов’ю не знається, той горя не знає…
Княжна Єлизавета Тараканова
Повість восьма. Шовкові панчохи[8] у шкаралупі волоського горіха[9]
Епілог. У зеленому шумі раїни…
Отрывок из книги
Хоча, якщо вже ближче до істини, то Петро спершу був лише простим царевичем – сином царя Олексія Михайловича від другого шлюбу, що його він узяв з Наталією Кирилівною Наришкіною. Нічогеньким удався парубійком, високим і напрочуд сильним, тож здоров’ям різко відрізнявся від старших своїх, дещо хирлявих братів Федора та Івана, народжених його батьком-царем від першого шлюбу з Милославською (хоча ходили чутки, що його батьком був ніяк не Олексій – Милославська, якось пустившись берега, согрішила, як кажуть, «на стороні»).
Царем Петро стане з 1682 р. (правитиме з 1689 р.), а першим російським імператором проголосить сам себе у 1721 р.
.....
На допиті «с пристрастиями» арештований майор Глєбов зізнався: «…сошелся я с нею в любовь через старицу Каптелину и жил с нею блудно».
Стариці Мартем’яна і Каптеліна показали, що свого любаса «инокиня Елена пускала к себе днем и ночью, и Степан Глебов с нею обнимался и целовался, а нас или отсылали телогреи кроить к себе в кельи, или выхаживали вон». Гвардії капітан Лев Ізмайлов, що робив обшук, знайшов у Глєбова 9 листів цариці. Вона просила його покинути військову службу і добитися місця воєводи в Суздалі, рекомендувала, як добитися успіхів в інших справах, але головним чином вони присвячувалися їхній любовній пристрасті. Сама Євдокія показала: «Я с ним блудно жила в то время, как он был у рекрутского набора, в том и виновата». В листі до Петра вона зізналася у всьому і просила вибачити, що їй «безгодною смертью не умереть».
