В одному з останніх романів Валентин Чемерис (1936–2016) пише про рязанську княгиню Євпраксію і хана Батия, онука завойовника Чингісхана, воїна і також завойовника… У сімнадцять вона вийде заміж за княжича Федора, через рік народить йому сина, а ще через рік її чоловік на чолі посольства вирушить у ставку Батия. Хан, дізнавшись про незвичайну вроду жони Федора та бажаючи принизити гідність руського князя, зажадав, щоб він привів дружину до його намету. Ображений Федір відмовився і був убитий за наказом Батия. Татари увірвалися в місто, жорстоко розправляючись з мешканцями. Живою мала залишитися лише княгиня Євпраксія – так повелів Батий… Текст подано в авторській редакції
Оглавление
Валентин Чемерис. Княгиня і хан
Пролог. І чудовисько хоче любові
Сказання перше. Де ти була, коли я тебе ще не знав?
Сказання друге. Мунгали ідуть!
Сказання третє. Хто він такий – Батий, він же Бату-хан, він же якийсь Саїн-хан, на Русі званий «окаянним» та «бичем божим»?
Сказання четверте. І захотів Батий «изведать красоту жены князя Федора»
Сказання п’яте. Живою мала залишитися лише княгиня Євпраксія…
Сказання шосте. «Я вместе с княгиней на камни лечу»
Повість-епілог
1. Батий із… Києво-Печерської лаври
2. …А діти виростають швидко
3. Про своїх і чужих та про деяку… об’єктивність
4. «И в сердце я ношу твой горький образ милый»
Отрывок из книги
Жило-було на білому світі одне Чудовисько[1]… А втім, не одне. Чудовиська у нас завсіди щедро водяться – не переводяться. І не жило те Чудовисько, а просто було. Існувало. Не живе, але й не мертве. Це Красуня жила. Та, яку згадане Чудовисько переслідувало, жадаючи «спізнати її красу».
І ось як усе було і як воно колись закінчилося. Хоча – чому колись? Хіба тепер красунь немає? А коли є, то є й чудовиська, до неї ласі. Бо, як сказано в одному стародавньому манускрипті, «Чудовисько завжди знайде Красуню, бо не може заспокоїтись, що, крім нього, Чудовиська, у світі білому чомусь є ще й Красуня і належить вона іншому, тому Чудовисько неодмінно забажає її спізнати і «потішитись її красою», тож Красуню від Чудовиська може врятувати лише її смерть…»
.....
Поїхав, не підозрюючи, що Чудовисько те, як через віки й писатиме поет Василь Тредіаковський, було «обло, озорно, огромно, стозевно и лаяй».