Гор – звичайний дикун із Племені, що проживає у Великій Долині. Але він – дуже допитливий дикун. Щодня він мандрує своєю Долиною, вивчаючи її і відкриваючи щось нове, цікаве чи просто необхідне для Племені. Гор любить дивитися на зірки у небі і мріє колись пройтись по Небесній дорозі Батька-Сонця. Але він не любить, коли з неба подають зірки. Падіння двох перших зірок Плем’я пережило з величезними втратами. А третьою зіркою виявився інопланетний корабель З його екіпажем Гор познайомився і подружився. З новими друзями він зміг облетіти всю свою планету, побувати у багатьох її місцях, а також вийти на Небесну дорогу Сонця. Побувавши на Торі – планеті прибульців, Гор повернувся у свою Велику Долину, де він чекає свою дружину та маленького Гора.
Оглавление
Валерій Фурса. Третя зірка
Розділ 1. Гор з Великої Долини
Розділ 2. Перша зірка
Розділ 3.Вогненний слід
Розділ 4. Двоголові
Розділ 5. Наскільки вона велика?
Розділ 6. Гор знайомиться з рідною планетою
Розділ 7. Рухомі картинки
Розділ 8. Небезпечна пригода
Розділ 9. Що таке нескінченість
Розділ 10. Плосколиці
Розділ 11. Гнів Матері
Розділ 12. Над кратером вулкана
Розділ 13. Повітряна битва
Розділ 14. Новий табір плосколицих
Розділ 15. Велике полювання Гора
Розділ 16. Куди поділася ріка?
Розділ 17. Зоряні дороги Небесного Володаря
Розділ 18. Тора
Розділ 19. Гордва
Розділ 20. Білі мухи
Розділ 21. Біля синього моря
Замість епілога
Отрывок из книги
Гор не любив, коли з неба падали зірки…
Ні! Не ті, що майже непомітними іскринками, прокресливши невеличку дугу по небосхилу і не залишивши після себе ні сліду, ні спогаду, без єдиного звуку гасли у нічній тиші. Ці були цілком безпечними. А якщо таких зірочок-іскорок, що летять з високості нічного неба, було багато, то це було навіть гарно. Тоді на небі був такий зарепад, що ним можна було тільки захоплюватись і радити такому чудовому видовищу.
.....
Того дня у Долині стояла надзвичайна тиша. Прудконогі Гну, не надто сподіваючись на швидкість свого бігу, завжди намагались бути якомога далі від місць полювання Великого Хара. При його появі вони втікали так далеко, що він, навіть з висоти свого велетенського зросту, і роздивитися їх не міг. А смачної трави у Долині всюди було доволі, тому Гну й голодувати не доводилось ніколи. І вологу вони могли знайти у будь-якому місці, і під деревами від полуденної спеки сховатись будь-де могли. Крі, лиш вчувши наближення Великого Хара, також ховались під землею. І ніщо не могло їх виманити звідти на протязі декількох днів. Можливо, вони протягом цього часу харчувалися корінням якихось рослин? Принаймні, коли вони знову з'являлися на поверхні землі, худими їх назвати ніхто б не наважився.
Одні лиш діти Племені виявились непристосованими до тривалого відсиджування у своїх печерах у ті дні, коли Великий Хар ставав володарем Долини. Тоді вони неймовірно страждали від голоду та спраги. Але страх неминучої загибелі був настільки сильним, що вони вважали за краще померти від голоду та спраги, лише б не потрапити у зуби цього чудовиська.
