Оглавление
Валерій Шевчук. Птахи з невидимого острова
ПТАХИ З НЕВИДИМОГО ОСТРОВА
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
МІСЯЧНИЙ БІЛЬ. Фантастична повість
Студіозуси
Втікач
Вітторіо
Втікач
Зізнання
Убійники
Місячний біль
Бонтиволья
Втікач
Мати
Зізнання
Те, що сталося на майдані
Втікач
Зізнання
Втікач
Ліс
Місячний біль
Характерник
Ліс
Характерник
Місячний біль
Мати
До замирення
Чернець
На дорозі
Характерник
На дорозі
Втікач
Характерник
Пожежа
Втікач
Характерник
Finale
ПОЧАТОК ЖАХУ. Повість
Розділ перший
Розділ другий
Розділ третій
Розділ четвертий
Розділ п’ятий
Розділ шостий
Розділ сьомий
Розділ восьмий
Розділ дев’ятий
Розділ десятий
Розділ одинадцятий
Розділ дванадцятий
Дописка в манускрипті іншою рукою
МАЛЕНЬКЕ ВЕЧІРНЄ ІНТЕРМЕЦЦО. Повість
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
Отрывок из книги
По гребені високого земляного валу тягся обмазаний глиною частокіл із дубових колод; здавалося крізь дощ, що то висока глиняна стіна. Стриміла вежа, дощ обмивав її, і вона химерно похитувалась у сірому світлі. В рові стояла глиняста вода, дощ цюпав по ній, і вода ставала наче гусяче тіло – згори на неї клалися жовті береги валу й частоколу. Перед брамою здіймався звідний міст, і Олізар на мент спинився, перестрашено озираючись. Але стояла мертвотна тиша, замок у мряці був міражний та розмитий; Олізар присів на сивий мокрий камінь, бо йому раптом відібрало дихання; в цій глухій стороні (бозна й куди він потрапив) йому почало здаватися, що він безнадійно заблукав. Сидів, понурившись, дощ сипав і сипав, а він уже коцюбнув. Потягло подувом, і лице його зросилося. Здригнувся, звів голову й сонно обдивився мур, що лежав перед ним. Від того муру, із мряки, випливла постать озброєної людини; він збагнув, що це хтось із замкової сторожі. Зрештою, було їх уже двоє, ішли повільно й розмірено, наче їм на плечі було покладено тягар. Олізар знову спустив голову і тупо дивився на свої вщент розбиті чоботи. Пальці ніг пролазили крізь подерту шкіру, а один кровоточив.
Сторожа наближалася, він уже чув навіть плюск води й цмокіт болота під їхніми ногами. Звів мокре лице: були вони як брати. Однаково сірі, як і цей дощ, однаково вусаті, однаково банькуваті – оглядали його сторожко й підозріливо. Тільки зараз Олізар побачив: на вежі стоять ще двоє, але постаті їхні звіддаля – наче дві вивішені ганчірки.
.....
– Ви тут на службі? – спитав Олізар.
– О, на службі! – засміялася дівчина. – Всі ми тут на службі…
.....
