Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
РОЗДІЛ 1
РОЗДІЛ 2
РОЗДІЛ 3
РОЗДІЛ 4
РОЗДІЛ 5
РОЗДІЛ 6
РОЗДІЛ 7
РОЗДІЛ 8
РОЗДІЛ 9
РОЗДІЛ 10
РОЗДІЛ 11
РОЗДІЛ 12
РОЗДІЛ 12а
РОЗДІЛ 14
РОЗДІЛ 15
РОЗДІЛ 16
РОЗДІЛ 17
РОЗДІЛ 18
РОЗДІЛ 19
РОЗДІЛ 20
РОЗДІЛ 21
РОЗДІЛ 22
РОЗДІЛ 23
РОЗДІЛ 24
РОЗДІЛ 25
РОЗДІЛ 26
РОЗДІЛ 27
РОЗДІЛ 28
РОЗДІЛ 29
ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО
Усі нормальні підлітки зазвичай мають одну ненависть. Вони ненавидять себе. Вірніше, своє тіло або його невдалі частини: вуха, ніс, губи, ноги, руки… Я ж ненавидів дві речі (хоча вони були зовсім не речами): звісно, самого себе і ще медицину. Не тому, що я народився якимсь виродком, а медицина була безсила зробити з мене щось на кшталт людини. Ні, просто тому, що мій тато був лікарем. Про свою «вроду» я розповім пізніше, а ось про медичного татуся прямо зараз. Мій батько – лікар з багаторічним стажем – був рішучим, наполегливим чоловіком, який мав вражаюче чуття на підступність та підлість різних болячок і міг швидко зорієнтуватися в обстановці, приймаючи відповідні рішення. І, певна річ, свого єдиного нащадка хотів теж виховати у тому ж дусі. Але, залучаючи мене до медицини, він не повів парадним під'їздом, де на лікаря чекають білосніжний стерильний халат, квіти та сльози вдячних пацієнтів та їхніх родичів. Він настирливо тицькав мене носом у соплі, кров і гній стражденних хворих. А коли я починав кривитися і смикати плечима від спазмів шлунку, він незадоволено вигукував:
– Запам'ятай! Лікар не повинен бути гидливим! За своє довге лікарське життя я був неодноразово оббльований, вимазаний гноєм, кров'ю, слизом і ще казна-чим, що виділяє із себе хворий організм. Але з'ясуй для себе раз і назавжди: копирсатися у фізичних виділеннях тіла набагато краще й чистіше, ніж у моральних випорожненнях особистості, що загниває. І якщо ти вирішив присвятити себе медицині, то зроби ласку, позбавляючи організм нечисті, роби це з радісним обличчям!
.....
– Хвора похилого віку, хронічна, родичі просять не розтинати. Думаю, головний підпише.
– Що ще?
.....