Відрубність Галичини

Оглавление

Иван Франко. Відрубність Галичини

ЗНАЧІННЯ ІВАНА ФРАНКА

АВСТРІЙСЬКИЙ СПАДОК

ЗАДУШНІ ДНІ У ЛЬВОВІ 1848 р

ЛУК’ЯН КОБИЛИЦЯ

ВІДРУБНІСТЬ ГАЛИЧИНИ

НАЙНОВІШИЙ ГАЛИЦЬКИЙ ВИБІР

ЗМІНА СИСТЕМИ

З ГОСТЮВАННЯ У ПРАЗІ

ПОЛЯКИ І РУСИНИ

НАШ ПОГЛЯД НА ПОЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ

ДЕЩО ПРО ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ

ПОЛЯКИ І РУСИНИ

ТЕПЕРІШНЯ ХВИЛЯ А РУСИНИ

ЛЕКЦІЇ НЕНАВИСТИ

СЕЛЯНСЬКИЙ РУХ У ГАЛИЧИНІ

МОСКВОФІЛИ

ЧИ ВЕРТАТИСЬ НАМ НАЗАД ДО НАРОДУ?

НАШЕ МОСКВОФІЛЬСТВО

ІВАН НАУМОВИЧ

ГАЛИЦЬКЕ УКРАЇНОФІЛЬСТВО

БАЛАМУТСТВА В УКРАЇНСЬКІЙ СПРАВІ

ГАЛИЧАНИ Й УКРАЇНЦІ

МІЖ СВОЇМИ

З НОВИМ РОКОМ (1897)

КРИТИЧНІ ПИСЬМА. О ГАЛИЦЬКІЙ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ

ЄВРЕЇ І РУСИНИ

ЖИДІВСЬКА ДЕРЖАВА

МОЇ ЗНАЙОМІ ЖИДИ

РОСІЯНИ Й УКРАЇНЦІ

КАТКОВ І УКРАЇНОФІЛЬСТВО

ДО ВІДОМА ПАНІВ ЧЕХІВ

УНІВЕРСИТЕТИ В РОСІЇ

ДВА ПАНСЛАВІЗМИ

«СВОБОДНАЯ РОССИЯ»

ПОДУВИ ВЕСНИ В РОСІЇ

УКРАЇНСЬКА ТРИБУНА В PОСІЇ

СУХИЙ ПЕНЬ

УГОРЦІ Й УКРАЇНЦІ

І МИ В ЄВРОПІ

ЧИСТА РАСА

НАРОДНА ФІЛОСОФІЯ

ЛЮДОВІ ВІРУВАННЯ НА ПІДГІР’Ї

СОЖЖЕНИЕ УПЫРЕЙ. В с. НАГУЕВИЧАХ В 1831 г

ПРИМІТКИ

Отрывок из книги

Саме сьогодні (1 падолиста 1888) минає 40 літ від пам’ятного бомбардування Львова. Не давній час, а все-таки тодішні події так неподібні до того, що бачимо тепер, що, справді, іноді вірити не хочеться. Не забуваймо, що задушні дні у Львові 1848 р. важна та фатальна дата в історії Галичини. Бомбардування Львова і спричинена ним побіда реакції були першою й остатньою рішучою побідою нівеляторського централізму над самостійним розвоєм Галичини. Система Меттерніха, що перед тим, до марта 1848 р. налягла була на Галичину та цілу Австрію, мов густа мряка, по грізних бурях наполеонівських війн, була подекуди елементарним нещастям, а не побідою. Те, що настало по остатнім дні жовтня та першім падолиста 1848 р., мало зовсім інший характер. Користаючи хоч би з позорів опору, централізм нагрянув і з окликом «Vae victis!» систематично ламав відразу видні парості, що розвинулися були в часі пам’ятної «весни народів», а дедалі йшов усе глибше, добирався до коріння, до серць і умів. Те, що сьогодні в нас шириться під сумними назвами сервілізму, браку цивільної відваги, трусливості, благородної денунціації і т. п., все те в значній часті плоди та наслідки побіди, віднесеної 1 падолиста 1848 р. генералом Гаммерштайном над Львовом.

Мають те до себе побіди брутальної сили, що зразу родять обурення та завзяття, потім сум і зневіру, а пізніше, як іржа, перегризають слабші уми до шпіку костей, перетравлюють їх кров і нерви, переміняють їх людську сутність. Що спочатку не одному видавалося актом сумної та осоружної конечності, хвилевим схиленням карку перед хуртовиною, з якою годі боротися, з часом робиться привичкою, принципом, точкою виходу цілої приватної та публічної політики. Сим способом ми дожили до таких явищ, що люди, які перед 40 роками в’їздили до Львова в тріумфі, тягнені або несені через молодіж, зі свіжими знаками ланцюгів Шпільберга та Куфштайна на руках і ногах, – ті самі люди тепер числяться до провідників «пожарної сторожі», що своєю головною метою ставить гасити дух свободи; що люди, які перед 40 роками стояли на чолі самостійного руху та підписували свої імена під прокламаціями, що починалися від слів: «Wolność! Równość! Braterstwo!» – сьогодні, мов ті похилені воли в ярмі, ступають скромно під окликом: «Przy tobie, Panie, stoimy i stać chcemy!», розбиваються за конфесійними школами і признають корчму національними святощами, на які шарпатися можуть тільки безбожники, гайдамаки та тромтадрати.

.....

– Чи тут д-р Франко?

– Так, – відповів д-р Тігерман. – Чого вам треба від нього?

.....