Читать книгу Подув - Василь Оксенюк - Страница 1

Так сильно схопив ти за руку,

Тим словом і поглядом крізь,

Забрав із собою спокій,

Та й сон той подівся кудись.

Не в змозі протистояти,

Висить аромат твій навколо,

Коли ти почав розмовляти,

Я ніби втратила розум.

Не чую, не чую, ні слова,

Лиш посмішка і долоні,

Про що там була та мова,

Я не згадаю ніколи.

Та ти не помітив цього,

В танок запросив по приколу,

А я, мов заціпеніла,

Не можу ступити й кроку.

Стою собі нерухома,

І ноги свинцем налиті,

А ти все ведеш розмову,

Бо бачиш, не хочу йти я.

Вибачте, кажеш, дякую,

Ввічливо перепрошуєш,

А я настільки налякана,

Щоб лише не пішов ти.

І ти повернувся спиною,

Направився ніби на вихід,

А я проводжаю поглядом,

Шкода, що не зміг зрозуміти.

А може й так дійсно треба,

Не знати, що було б далі,

Залишився б статуеткою,

Й не розгулялись фантазії б.

Навіщо ж ти зачекав,

Ми ж так і не познайомились,

Оце я запам'ятала, коли ти услід гукав,

Продовжуючи розмову.

Під руку сміливо взяв,

Та я й не чинила супротиву,

Ти ніби все від початку знав,

Що я була вражена током.

Не хтіла, щоб відпускав,

Тремтіла, неначе смерека,

Та ти від початку знав,

Що там всередині спека.

Я знала, що ти на мить,

Та все ж, я була щаслива,

Бо вибрала тебе я,

А ти скористався можливістю.