Отрывок из книги
Рудий хлопчина з пропитим обличчям бурякового кольору підійшов у скляній звенигородській забігайлівці до столика, за яким сидів незнайомий йому, видно з усього, приїжджий «очкарик». Увагу якраз і привернули ті окуляри з такими товстими лінзами, що за ними ледве проглядали зменшені діоптріями очі.
– Ти не купив би одну штуковину? – звернувся до нього рудий і тремтячими з похмілля руками дістав з-під поли важкий фоліант у коричневій шкіряній палітурі. Тиснений золотом орнамент, бронзова застібка-фібула з фірмовим карбом «Trade mark» переконували, що «штуковина» справді варта уваги. Це була навіть не книга, а старовинний альбом з фотографіями.
.....
Але й зроблено було вже багато. Побачили світ повісті «Назар», «Клени», «Ця тверда земля», «До людей», «Моя далека сторона», «Я родом з дитинства», інші прозові твори, які, щоправда, ішли до читача усічені, перемацані цензорами-редакторами, з котрими письменник не знаходив спільної мови до свого останнього дня. Загалові ж більше відомі кінофільми, до яких писав сценарії Олександр Сацький, хоча загал майже ніколи не знає сценаристів ба навіть найцікавіших кінокартин, як, скажімо, дітлахи не знають, хто написав для них «Червону Шапочку» чи «Попелюшку». Якщо ж ми уважно перечитаємо титри таких популярних свого часу фільмів, як «Перевірено – мін немає» («Ловчен-фільм», Югославія), «Марина», «Київська соната», «В бій ідуть лише “старики”», «Вир», «Сказання про матір» (Казахфільм), то побачимо там ім’я Олександра Сацького. Більше двох десятків дуже відомих свого часу кінофільмів…
Тільки той, хто хоч приблизно уявляє мерзенну кухню кінотворчості, може здогадуватися, скільки сил, нервів і крові віддав письменник цій праці. «Невже це я написав усі ці сценарії і всі їх “пробив”, і оце ще живий?» – здивовано запитував себе сценарист у тому ж таки щоденнику. І далі: «Немає нічого страшнішого від бездарних людей, що поставлені керувати мистецтвом».
.....
