Ти знаєш, що ти – людина? (збірник)
Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Оглавление
Василь Симоненко. Ти знаєш, що ти – людина? (збірник)
Василь Симоненко – поет-шістдесятник
Зі збірки «Тиша і грім»
«Я закоханий палко, без міри…»
«Можливо, знову загримлять гармати…»
Баба Онися
Спасибі
Мій родовід
Перший
Квіти
«Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі…»
Ровесникам
«Юність в інших завше загадкова…»
«Земля кричить. Шинкують кров’ю війни…»
«Вже день здається сивим і безсилим…»
Грудочка землі
Степ
Суперники
Вона прийшла
«Ти не можеш мене покарати…»
«Коли б тобі бажав я сліз і муки…»
«Спади мені дощем на груди…»
Море радості
Закохана
«Берези, в снігу занімілі…»
«Ніби краплі жовті, в темну воду…»
«Не дивися так печально…»
«Я дивлюся в твої перелякані очі…»
«Є в коханні і будні, і свята…»
Дупло
«Ой майнули білі коні…»
«В грудях набубнявіла тривога…»
Зі збірки «Земне тяжіння»
«Світ який – мереживо казкове!..»
Лебеді материнства
«Скільки б не судилося страждати…»
«Ти знаєш, що ти – людина?..»
«Я чую у ночі осінні…»
Україні
Пророцтво 17-го року
Монархи
«Де зараз ви, кати мого народу?..»
Покара
«Гей, нові Колумби й Магеллани…»
Крик XX віку
«О земле з переораним чолом…»
Одинока матір
Перехожий
Помилка
«Навіщо бундючитися пихато…»
«Минуле не вернуть…»
Герострат[35]
«Як не крути…»
З вікна
«Розвели нас дороги похмурі…»
«Найогидніші очі порожні…»
Чую
Веселий похорон
«Там, у степу, схрестилися дороги…»
«Земле рідна! Мозок мій світліє…»
«Люди – прекрасні…»
«Торжествують…»
Пересторога славолюбцеві
«Люди часто живуть після смерті…»
«Впало сонце в вечірню куряву…»
«Україно, п’ю твої зіниці…»
«Через душі, мов через вокзали…»
«Чорні від страждання мої ночі…»
«Всі образи й кривди до одної…»
«Виє вітер, довго виє, навіть слухать обрида…»
«Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної…»
«Говорю я з тобою мовчки…»
«Ну скажи – хіба це фантастично…»
Чадра
Ікс плюс ігрек
«Дотліває холод мій у ватрі…»
«Я тобі галантно не вклонюся…»
Не вір мені
Зі збірки «Ти знаєш, що ти – людина»
Мій Київ
«Буду тебе ждати там, де вишня біла…»
«Повертався пізно з косовиці…»
Про поезію
«Снігу, снігу сиплеться довкола…»
Лист
«Між думками зчинилися галас і бійка…»
«Скільки хникають вже коханці…»
Собі самому
«Не докорю ніколи і нікому…»
«Я в світ прийшов не лише пити й їсти…»
Нареченій
«Немає смерті. І не ждіть – не буде…»
Компаньйонка
«Ти стояла під стендом, зіпершись на руку…»
Крізь століття
«Десь на горизонті хмара-хустка…»
Моя вина
У вагоні
Матері
Мандрівник
Безсмертні предки
Синій конверт
Посвята
Маленькі сонця
«Ти йшла з села дорогою гнилою…»
«Проходять дні. Життя стікає…»
Салюти миру
«Ти байдужа, як мертве місто…»
«Ти до мене прийшла не із казки чи сну…»
Старість
Розкішні трупи
47-й рік
Можна
«Не бажаю я нічого, хочу тільки одного…»
«Осінній вечір морозом дихав…»
«Щось нове у серці забриніло…»
«Ти спішила од мене…»
«Зимовий вечір…»
«Флегматично зима тротуаром поскрипує…»
Межа
Українська мелодія
«Мені здавалась пошлою й бридкою…»
Малюсі
«Лаються, і плачуть, і сміються…»
Кривлякам
«Ви плачете? У вас, напевне, горе…»
«У душі моїй…»
«Набігла довга тінь на пристані…»
«Іду, не хрестячись, в дорогу…»
Комета і сірник
«Я не бував за дальніми морями…»
Тиша
«Я тут один, мов у чужому краї…»
«Я юності не знав. Нудотно і похмуро…»
«У маленьких очах відбивається світ…»
Ошукана могила
Головешка
Дід умер
Косар
«Хто у тому винен, я не знаю…»
Вклонися їй
«Може, ти зі мною надто строга…»
Тінь
«Ми усі по характеру різні…»
«Я і в думці обняти тебе не посмію…»
«Як хороше радіти без причини…»
Жорна
З дитинства
Муза і редиска
«І знову сам воюю проти себе…»
Дискусія в шафі
«Я не люблю зими – вона така убога…»
«Моралісти нас довго вчили…»
«Я хочу буть несамовитим…»
Пучок суниць
Лист читачів поету
Варвари
Уманським дівчатам
«Стільки в тебе очей…»
«В букварях ти наряджена і заспідничена…»
«Прости мені, земле, дурість мою…»
Дерев’яний ідол
Лист до всесвітнього обивателя
Абажури
Нудний карнавал
Сірий солдат
Ювілейний єлей[86]
Піч
«Ви, що складали псалми і оди…»
Одурена
«Древній, обікрадений народе!..»
До суєсловів
Містикові, що неймовірно прудко втікав од поїзда
Пішла
«Може, так і треба неодмінно…»
«На білих конях пронеслися роки…»
Осінній дисонанс[87]
«Цвіла ромашка в полі на межі…»
«Верби й тополі, діброви й гаї…»
Вишивальниці
«Ні перед ким не станеш спину гнути…»
Повернення
«Встає над нами сонце, як вставало…»
Галасливому менторові[89]
Самотність
«Благословенна щедрість! Все від неї…»
До папуг
Злодій
Крапля в морі
Чекання
Український лев
«Не лицемірити, не чванитись пихато…»
«І чудно, і дивно якось…»
Моя мова
Невже?
«Заспані сни оточили мене…»
Курдському братові
«Сниться мені невідома Італія…»
«Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок…»
«Я тікаю від себе, від муки і втоми…»
Прирученим патріотам
Некролог кукурудзяному качанові, що згнив на заготпункті
Жебрак
«Сам собі підспівувать не стану…»
«Нашої заслуги в тім не бачу…»
«Я не помру від розпачу і муки…»
Ворон
«Маленьке – не смішне…»
«Заграє смерть іржавою трубою…»
«Прощай, мій зошите!..»
Сонети
Леся Українка
Ще один протест
Шум полів
Ніч в озері
Любов
Чари ночі
Верба
Гнівні сонети
Я
Лев у клітці
Поет і природа
Поет
Русь
Поеми, легенди, балади, пісні
Тиша і грім
Симфонія прощання
Прокляття
Червоні конвалії. Поема
Кирпатий барометр[136]
Хуліганська Іліада, або Посоромлення Гомера
Русалка. Легенда
Язик. Балада
Балада про зайшлого[145] чоловіка
Кривда. Новела
Дума про щастя
Пісенька
Переспів з народної
Пісня
Засівна
Казки
Цар Плаксій та Лоскотон
Подорож у країну Навпаки
Казка про Дурила
Байки
Вовк-миротворець
Лев ім’я змінив…
Хміль на дубі
Ріка й заплава
Мудра паляниця
Суд
Веселий дріб’язок
Дари Богдана
Яке зухвальство!
Два осли
Мудра Сова
Годинник
Дивний Хан
Заячий дріб
Їм справді однаково
Балакучий ліхтар
Що правда, то правда
Крилатий та безкрила
За діло б’ють
Така служба
А в кого ж…
Хвалилися миші
Квочка і сито
Ховрах
Однобоке виховання
Є чого дивуватися
На конкурс кмітливих
Свіженька новина
Аби почастували
Є за що…
Мрія дармоїда
Чорна зрада
Пророчий сон
Згадав про правду
Жертва закону
Дуби не гнуться до землі
Чиряк
Молот
Чи додумається?
Помстилися
З неопублікованого
Зустріч
«Кажуть люди: непогана буде пара – я і ти…»
«Я так люблю твої суворі чари…»
«Я не знаю, хто ти, що ти, чи люблю тебе, чи ні…»
«Осінь. Довгі дощі, тумани…»
«Я йшов один. Алеї гомінливі…»
«Ридає ранок на холоднім бруку…»
«Захлинулись тісні бульвари…»
«Темними і брудними кварталами…»
«Візерунки хитрі і казкові…»
Сонце
«Так пройде все. Душа закам’яніє…»
«Кожну весну, кожне літо…»
Телиця (пародія на вірш з несподіваним закінченням)
Танок
«Здається, світ не був таким ніколи…»
Зі збірки «У твоєму імені живу»
Дума про діда
Весілля Опанаса Крокви
Вино з троянд
Кукурікали півні на рушниках
Посмішки нікого не ображають
Список використаної літератури
Отрывок из книги
Поетичний бум у нашій країні припав на часи хрущовської відлиги. Поезію читали, декламували, слухали. Авторські виступи збирали повні зали, що свідчило про потребу відкритого спілкування між митцем і публікою. Виступи поетів записували на магнітофони, передруковували і поширювали самвидавом серед поціновувачів образного слова. Поезія ставала своєрідним «маркером» духовної та інтелектуальної близькості між людьми. А встановлювали його просто: цитували поетичний рядок і якщо співбесідник його продовжував, то тим самим він засвідчував свою обізнаність з літературними новинками та ерудованість. Це було і цікавою літературною грою, і духовно зближувало людей. Саме тоді дебютувало покоління молодих поетів, яких стали називати за часом їхнього входження в літературу – шістдесятниками. Був серед них і Василь Симоненко.
В українську літературу Василь Симоненко прийшов з глухого полтавського села Біївці, де народився 8 січня 1935 року. Після закінчення школи у 1952 році він вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на факультет журналістики, закінчивши який, почав працювати в газеті «Черкаська правда», потім у газеті «Молодь Черкащини» та «Робітничій газеті». Літературний хист у Симоненка виявився ще в дитинстві, коли він марив небом і мріяв стати льотчиком, про що і написав віршика. У студентські роки Василь керував літературною студією, а ставши кореспондентом, інколи публікував окремі свої вірші у газетах Черкащини. Перша поетична збірка Василя Симоненка «Тиша і грім» вийшла 1962 року, того ж року відбулися літературні дебюти поетових друзів – М. Вінграновського та І. Драча. Після виходу перших книжок їх усіх прийняли до Спілки письменників України. Друга збірка творів поета – «Земне тяжіння» – вийшла у видавництві «Молодь» 1964 року, вже по смерті Василя Симоненка, який відійшов у вічність 13 грудня 1963 року.
.....
Збірка «Земне тяжіння» поєднує в собі твори громадської та інтимної лірики, а також поеми «Червоні конвалії» та «Кирпатий барометр». Звернення Василя Симоненка до ліро-епічних форм закономірне. Проза і поезія середини 1950-х – початку 1960-х років характеризується певним взаємопроникненням, результатом якого стали ліризація прози й епізація поезії. Також доба 1960-х стала часом активних шукань і сміливого експериментаторства в галузі образності, лексики, ритміки вірша. Дослідники слушно вбачають у поетичних пошуках шістдесятників органічне продовження і розвиток творчого потенціалу митців «розстріляного відродження». І хоча Василь Симоненко не заявив про себе як яскраво виражений експериментатор, бо лишився у межах традиції, але цінність шукань молодого поета якраз і полягала в тому, що його експериментування з віршовою формою відбувалися у цих межах. Рамки традиції, які, здавалося б, мали сковувати, постали додатковим стимулом до шліфування віршової форми. Головна мета, яку ставив перед собою автор, – знайти для кожної думки, конкретної ситуації адекватний метричний малюнок. Так, у поезії «Жорна» деформація строфи надає віршеві модерної форми, хоча за посіченою нерівноскладовістю криється класична чотирирядкова ямбічна стопа зі звичайним перехресним римуванням. Загалом метричний склад першої збірки «Тиша і грім» досить повно відбиває ту картину, яка простежується в українському віршуванні на межі 1950—1960-х років. Це й активне використання дольників, і розмаїття переходових метричних форм, і досить послідовне звернення автора до поліметрії.
Серед класичних розмірів збірки Василя Симоненка «Тиша і грім» лідерами постають п’яти- і чотиристопні ямби, а також декілька віршів, написаних хореєм з чергуванням 5- та 4-стопових рядків («Піч», «Перший» і т. д.). Щодо строфічної будови, то І. Андрусяк досить різко відзначив, що «строфіка його [Симоненка] не вирізняється жодним розмаїттям, рима бідна й нерідко банальна, силабо-тоніка зловжита ямбами, та й загалом така поетика цілком типова для „кастрованої“ української поезії середини ХХ століття».
.....