Оглавление
Василь Врублевський. Мертвому півню фагот не потрібен
Sekcio1: malespero kaj exaltation
Sekcio 2 (retrospecto): netie kajneen ĉi tiu momento
Sekcio 3: altibajos
Sekcio 4:Big Vivoestas mallonga,kaj eternave[30]
Sekcio 5 (retrospecto): kiamli diraspasio,juĝo estassilenta
Sekcio 6: Patriots Ludo
Sekcio 7:ketiumalbonokaj kunburĝonasfeliĉo
Sekcio 8:tiri la vosto de dormanta leono estas danĝere
Sekcio 9 (retrospecto): vivo—solida iluzio
Sekcio 10: kaj pasio, plena defajro
Sekcio 11: rezervo idiocy
Sekcio 12 (introspecto): iris kaprino kapro lakto[65]
Sekcio 13: marasmus forta
Sekcio14: mirak lodonis al aero
Sekcio 15 (retrospecto): eterna espero
Sekcio 16: kiammilakatofaras
Sekcio 17: fajro kaj avino
Sekcio 18: ribelo sur la ŝipo
Sekcio 19: soleco
Sekcio 20: sur sian sxnuron pendis nur stulta
Sekcio 21: kliniko
Sekcio 22 (retrospecto): collegno
Sekcio 23: de ĉi tiujretojne eskapispor nenio
Sekcio 24 (introspecto): la vivo de lafama
Sekcio 25: zigzags sorto
Sekcio26: ekstreme forta laboro
Sekcio 27: senespero espero
Sekcio 28 (retrospecto): ĉi dolĉa vorto libero
Sekcio 29: komedio kaj dramo
Sekcio 30: torturo scio
Sekcio 31: kolapso de atendoj aux peniso rampis kviete
Sekcio 32: grenventumajxo ebria saĝa
Sekcio 33: worms en la kapo
Sekcio 34: nenio nova en la mondo estas
Sekcio 35: nur-nurhernja
Sekcio36: la sorto ne eskapas
Sekcio37: fino de haljava
Sekcio 38: epilog
Рost scriptum, без якого нізащо не обійтися
Особовий покажчик
Отрывок из книги
До нашого невеличкого одноповерхового Каїруана – надто сірого й нічим непримітного містечка, що притулилося до підніжжя пологого кам’янистого узгір’я у глибині Ломасорійських лісів за десятки миль од автомагістралей і залізниць, – трапляється, роками не загляне жодна стороння душа, того й не дивно, що з’ява будь-якої нової особи вмить сколихує розмірений, сонливий ритм тутешнього існування, збурюючи просто таки дикий ажіотаж, отож коли однієї травневої днини, пообіді, навпроти салуну злодієро[1] О’Негрі пригальмувало старе пошарпане авто, закиптюжене і вкрите пилюкою так, що годі було розгледіти його первісний колір, і з нього вийшов кремезняк у фетровому капелюсі, рудому демісезонному пальті і з триденною щетиною на обличчі, звістка про прибульця облетіла Каїруан швидше, аніж він устиг здолати кільканадцять метрів від авто до дверей ресторації.
– Той чужак приїхав здалеку! – категорично заявила мимра[2] Копонешро. Загалом, відколи її чоловік примудрився несподівано розбагатіти на якихось непевних оборудках (а сталось це не так давно), вона взяла за звичку навіть про очевидні і безсумнівні речі висловлюватися зі зверхністю пророка, що милостиво вказує заблукалим вівцям дорогу.
.....
– Якого біса ви там вовтузитесь? – невдоволено поцікавився Янґ-Ол.
– Та так, пусте, – озвався Копонешро, витираючи об штани спітнілі долоні. – Перевіряю, чи зачинене…
.....
