Отрывок из книги
Він крався за нею через ліс за будинком. По землі, всіяній сухим листом та гілками з зими; вони понападали за останні шість місяців і підгнили під сніговою ковдрою. Дівчина могла чути його наближення. Можливо, навіть обернулася й побачила його, одягненого в чорну вовняну маску, нитки з якої потім знайшли під її нігтями. Падаючи навколішки, вона чула хрускіт сухих гілок, що тріщали, як старі кістки, й дряпали її голу шкіру. Напевно, своїми передпліччями він сильно притиснув до землі її обличчя й груди, вода з оприскувача газонів, який працював за двадцять футів, заливала голову, бо, коли її знайшли після того, що сталося, волосся було вологе.
Маленькою дівчинкою вона любила гасати за цими розприскувачами біля їхнього будинку, намагаючись вловити струмінь спекотного літнього полудня або ухилятися від них прохолодного весняного вечора. Її маленький братик бігав за нею, сам голий-голісінький, з опуклим животиком, смішно розмахуючи руками, ще не зовсім в лад із ходою. Інколи до них приєднувався пес, так шалено гавкаючи, що часом це заглушало їхній регіт. Акр слизької й мокрої зеленої трави. Широкі блакитні небеса з пухнастими хмарками. Її мама спостерігала за ними з вікна будинку, а тато повертався з тих місць, якими пахнув його костюм: міцна кава з офісу, нова шкіра, гума автомобільних шин. Тепер такі спогади стали болючими, хоча саме це вона пригадувала одразу, коли її питали про розприскувачі й чи вони тоді працювали.
.....
Протягом усього літа синя «хонда-сівік» стала зачіпкою в полюванні на ґвалтівника з Ферв’ю. Записи дорожньої служби звіряли з реєстрами сексуальних злочинців. Виявилося, в штаті Нью-Йорк зареєстровано тисячі синіх «хонд». А Тедді Дункан тільки «думав», що номери синьо-білі, нью-йоркські. Між іншим, перед тим, як ви почнете щось підозрювати, Тедді знайшов свого пса коло будинку сусідів і повернувся додому о дев’ятій п’ятнадцять. І ще йому дванадцять років.
Детектив Парсонс виконував належну роботу в рамках своїх повноважень. Він розпочинав цю справу з ентузіазмом і справді цікавився фактами злочину. На його думку, шукати було варто за межами Ферв’ю. Детектив зв’язався з поліцією в окрузі, розпитуючи про подібні випадки – дівчина-підліток, лижна маска, жодних фізичних слідів на місці злочину, синій «сівік». І, звісно, поріз на спині жертви. Десятки інших зґвалтувань збігалися за певними ознаками. Жодне не збігалося повністю. Колеги в інших районах обіцяли стежити за цим. Проблема полягала ще й у тому, що ґвалтівники, яких упіймали, сиділи у в’язниці. А тих, кого не впіймали, складно ідентифікувати. Крім того, невідомо, скільки жінок насправді зґвалтовано, бо це один зі злочинів у Сполучених Штатах, про які найрідше заявляють до поліції. За статистикою, лише 25 % оголошених зґвалтувань розкривають і злочинця карають. А дізнатися, скільки їх насправді, важко. Тож справа Дженні видавалася не надто обнадійливою, і до Різдва, либонь, Том зостався єдиним, хто прагнув, аби розслідування тривало.
.....
