Зеров. Поховальний промовець

Оглавление

Євгенія Кужавська. Зеров. Поховальний промовець

Промова перша. На Аскольдовій могилі

І. Боягуз

II. Погані знаки

ІІІ. Соловей імператора

IV. Помічник хормейстера

V. Трунок і лезо

Промова друга. На Байковому цвинтарі

І. Смерть кошового

ІІ. Гетьман і отаман

ІІІ. Льох мистецтв

IV. Весілля

V. Угода

VI. Твоє ім’я

Промова третя. На Лук’янівському кладовищі

І. Сціла і Харібда

ІІ. Аргонавти

ІІІ. Хронограф революції

IV. Катерина

V. Дружина професора

Промова четверта. В урочищі Сандармох

І. Золоте руно

ІІ. Кольт

ІІІ. Лікування доктора Фройда

IV. Треті двері

V. Перевізник

VI. Інститут шляхетних дівчат

VІІ. Міжсвіття

Отрывок из книги

Весна продовжувала змагатись із зимою, намагаючись хоч трохи очистити обличчя неба від хмар, що передвіщали чи то сніг, чи то огидний будь-якому перехожому дрібний дощ. Виходило в неї вкрай погано, зима після найнезначнішої перемоги суперниці з відвертою легкістю брала реванш. У свої двадцять вісім він усім серцем підтримував весну, уявляючи, як на її свіжому рожевому личку щоразу відбивалась гіркота поразки. Цю гіркоту Микола Костевич – так його називали учні гімназії – відчував у роті останні два місяці. Особливо насичений смак вона отримала в лютому, коли під Києвом зупинились червоні загони. Прізвище «Муравйов» не сходило з вуст дрібних торговців на вулицях, він чув його на перервах від своїх учнів та інколи – колег. Читав у смутку очей поважних працівниць бібліотеки і гарненьких гімназисток. Навіть Соня якось ненароком кинула це прізвище в порожнечу тихого надвечір’я.

– Що буде? – запитувала вона, але Микола не міг їй відповісти.

.....

– Почитаєш мені? – почула запитання.

Не відразу зрозуміла, що звертаються до неї. Спустилася з висоти спогадів на канапу дому Вікторії. Зауважила в полі зору дівчинку з книгою в руках.

.....