Отрывок из книги
Як відомо, рубаї – слово арабське («четверний»), але народився чотиривірш не в арабському середовищі. Існує легенда про те, як Рудакі, «Адам поетів», спостерігаючи за грою кількох юнаків (приспівуючи примовку, вони заганяли в ямку горіх), відзначив, що мелодія за розміром – хазарж. Великий версифікатор додав ще три рядки, давши новій формі назву тарона («чистий, прозорий, свіжий»).
Ця розповідь цікава не лише тим, що виникнення чотиривірша пов’язують з іменем основоположника поезії на мові фарсі. Неважко помітити, що, рубаї, як і вся література, має народну пісенну основу (подібні розміри можна знайти і в українській народній творчості!). Але, звичайно, не будь-який чотиривірш зветься рубаї. Тільки вірш, який повністю завершений і думкою, що виражена в ньому, і досконалою афористичністю, що не потребує розвитку чи доповнення, має право на це високе звання. І ще одна особливість цього жанру – він не має тематичних обмежень (це і філософські роздуми, і епізоди повсякдення, і миттєвості настрою, і гра слів чи епіграма).
.....
Ти зайвий на землі, як попит на добро:
алмаз в душі твоїй не вартий дрібки солі!..»
.....
