Отрывок из книги
У сучасному суспільстві, котре за більш ніж 40 тисяч років еволюціонування homo sapіens досягло досить високого рівня розвитку науки й технологій, хай як дивно, не зникло зацікавлення магією. Як і за сивої давнини, люди прагнуть чудес, дослухаються до тих, хто називає себе магами та володіє певними незрозумілими для загалу й непояснюваними з наукового погляду властивостями. То що ж таке магія? Чому вона з’явилася в житті людей і яким чином на них впливає?
Магію вважають за одну з найдавніших форм релігії; з останньою, крім природних, реальних, доступних розуму дій, її споріднює віра в існування таємничих надприродних впливів, що є якісно іншими. Наявність у магії основної ознаки релігії – віри в залежність людської долі від таємничих, надприродних впливів, сил – дає змогу вважати її формою релігії. Проте магія не є такою в повному сенсі слова. За словами Г. Геґеля, наприклад, магія (чаклунство) являє собою «найдавнішу релігію, найдикішу та найгрубішу її форму, першу форму, яку, власне кажучи, ще не можна назвати релігією».
.....
Залежно від того, де живе мавка та як вона проявляє себе, люди говорили про різних лісових мавок: одні були доброзичливіші до людей, інші – мали на меті тільки згубити їх. Однією з лісових мавок була така, що мешкає у вербі, у народі її звали Вербицею. Їй бездітні подружжя приносили пожертви з благаннями, щоб обдарувала їх нащадками (очевидно, це пов’язано з тим, як росте верба, приживаючись звичайною гілочкою в будь-якому ґрунті). А от мавка, що з’являється під час грози, Грозовиця, манить і кличе до себе, обіцяючи прихисток від громовиці, але щойно її торкнешся – вмить спопелить своїм вогнем.
Неоднозначними духами лісу можна назвати потерчат, якими наші предки вважали душі дітей, що померли своєю смертю або з вини дорослих іще до того, як їм було дане ім’я (після затвердження християнства – до хрещення). Давні українці здійснювали обряд ім’янаречення не раніше, ніж на дев’ятий, але не пізніше, ніж на сороковий день від народження немовляти. Коли дитина досягала 12 років, обряд проводили знову, даючи їй іще одне ім’я, відоме потім тільки власникові та тому, хто проводив обряд. Від цього дня маленьку людину вже не вважали за дитя, вона переходила до світу дорослих. Тому, згідно з давніми віруваннями, до потерчат належали душі як ненароджених дітей, що померли до народження з різних причин, так і тих, які загинули з вини або через недбальство дорослих, не досягши 12 років.
.....
