Отрывок из книги
Найпопулярнішим персонажем української демонології є чорт. Етимологію цієї назви виводять від слів ‘короткий’, ‘рубати, різати’, ‘той, що риє’ та ін. Побутує й низка інших назв: диявол, люципер, біс, сатана, біда, мара, дідько, дітко, злий, лихий, лихач, нилапий, рогатий, куций; той, з ріжками; хвостатий, пунькатий, лукавий, нечистий, немитий, недобрий, нечиста сила, чорний, щезник; той, щез би; осинавець, пекун, він, той; тот, цураха му; тот, що у скалі; той, котрий ходит по шкалах; той, з каменів; моцейник; моци би не мав – най скаменіє; скаменізник, не Боже та ін. Ситуативно слово чорт має й інші відповідники: нерідко замість чорт його знає кажуть коршун його зна чи смола його знає. Безпосередньо співвідносне з чортом і поняття ляку. Персоніфікований ляк називають лякáйло, лякáха, ля́качка, ля́канка, лекáвка, ля́кач, племета, маняка. Нерідко ж просто кажуть, що лякав нечистий, чорт.
Вірування українців, пов’язані з чортом, свого часу змістовно проілюстрували провідні українські етнографи Павло Чубинський,[43] Василь Милорадович,[44] Георгій Булашев,[45] Володимир Шухевич,[46] Володимир Гнатюк[47] та ін. Окремі розвідки про цього персонажа належать перу відомих російських етнолінгвістів Нікіти Толстого[48] й Людмили Виноградової.[49] Продовжують побутувати уявлення про чорта й сьогодні. Дослідники слушно зауважують, що як узагальнене поняття «нечистої сили» чорт може замінювати майже всіх інших демонічних істот. Незважаючи на суттєві нашарування народнохристиянської світоглядної моделі, певні його ознаки, вочевидь, належать до найархаїчніших пластів слов’янської демонології, пов’язаних з уявленнями про потойбічне існування душ та зоолатричними віруваннями. У «давності» персонажа переконує й те, що образ чорта в демонологічних уявленнях українців доволі розмитий і як самостійний персонаж у сюжетних текстах фігурує порівняно рідко. Переважно «нечиста сила» присутня в них як щось загальне, неіндивідуалізоване. Усе ж побутують і тексти, для яких образ чорта є ключовим.
.....
Охоронні функції визнають за домовиком і тоді, коли ототожнюють його з «нечистим». Наприклад, домовик начебто відлякує злодіїв, повідомляє про шкоду:
– «Колись були такі хати, шо то був той домовик. […] Як він, каже, є, то та людина богата. Він нікого не допускає ни в садок, ни в зерно, ни нічого. То щаслива хата, де є домовик. В нас був один чоловік, то він був дуже богатий, мав яблук багато, всього. То той домовик давав йому все. Ну, той хазяїн мав домовика. Як хто прóйде до нього в садок (в нього садок сáмий більший був, знаєте), хоче яблуко вирвати, то так його прýтом постави коло того яблука, шо він його застане коло того яблука, той хазяїн. Каже: «Бачиш? Крадуть…» […] То ті люди дуже багато жили, шо ті домовики мали».[471]
.....
