Отрывок из книги
Мамин голос, як завше, застає Івана зненацька. Він спиняється, озирається, присідає. Та думає, що не годиться отако лякатися, тому підводиться, нахиляє голову набік і затуляє пальцями вуха. Не засуває у вуха, як часом робить, а просто притискає пальці до вух.
«Я теперка як боцюн», – думає зненацька Іван.
.....
Він ішов, і світ хитався. Не од випитого, а від того, що світ зрушився й кудись поплив. Не може бути добрим світ, у якому не можна збудувати гарного моста через річку. В якому село не дотягає навіть до ста хат. А як покійної Бадилихи хата зовсім розвалиться, тоді доведеться цілих три добудовувати. І хіба справедливо, що з нього сміються, а він таки навіть пива не допив? Кажуть, десь там, у городі є пиво на розлив з бочки. Іван би вельми хотів такого попробувати, бо в них тільки в блєшках. Та в районі він був лиш раз у житті. Як інвалідство йому виробляли. А який з нього інвалід? Ноги є, руки є, все справне, ну в голові мурахи ци то теї, таракани-тарабани, каже Нюрка, так їх ніхто не бачить, вони й не ворушаться, скільки б Іван не прислухався. Та він про те нікому не скаже, бо ще пенцію заберуть, а копійка Іванові не зашкодить. Да, а в районі більш не був, у тім місті на сирому тісті. Тако, окромля Кукурічок, ще у Волиці, сусідньому селі, де Нюрка-дзюрка живе, та в Липовицях, де старший брат Митько. Ну, Заточинці не щитаються, бо то ж зувсім близенько. Ото й весь Іванів світ.
Нюрка? Нюрка! Чого йому згадалася Нюрка?
.....
