Роман В. Єшкілєва і О. Гуцуляка «Адепт» критики відносять до найвідоміших та найцікавіших творів української історичної романістики. Динамічний захоплюючий сюжет переносить читача у ІХ століття, знайомить із суворими воїнами слов’яно-варязької Русі часів Аскольда і Хельга, мудрецями таємничої Хазарії та святими відлюдниками із християнських монастирів Єгипту. Головний герой роману – молодий київський жрець Ратибор – стає учасником грандіозних битв давнини, які на тисячоліття визначили долю Великого Євразійського степу. Битв, де зійшлися у смертельному двобої південна зірка і північна свастика.
Оглавление
Володимир Єшкілєв. Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен
Пролог
Ім'я найперше: Даждьбог[8]
Ім'я друге: те, яке не дозволено вимовляти, або чотирилітерник
Перша літера чотирилітерника – «йод»[51]
Друга літера чотирилітерника – «хет»
Третя літера чотирилітерника – «вав»
Остання літера чотирилітерника – «хет»
Ім'я третє: Бог-слово
Розділ 1 (включає у себе видіння перше, друге і частково п’яте)
Розділ 2 (включає у себе видіння трете й четверте)
Розділ 3 (включає в себе видіння шосте, сьоме і частково п’яте)
Розділ 4 (включає в себе основну частину п’ятого видіння і видіння восьме)
Додатки
Отрывок из книги
У часи найпершого з відшуканих Імен Єдиного моє власне ім’я було Ратибор. Таке собі варварське ім’я, яке не хоче сумирно та чемно одягнути візантійський одяг – альфа й омега – і лягти на пергамент. Літери для цього імені ще не створені, хоча я чув, що у Болгарії вчені ченці пишуть Слово Боже слов’янськими рисами і дістають за це схвалення від патріархів.
Ратибор. Це ім’я зодягнуте не в дзвінкий константинопольський одяг – звуки цього імені огортає м’яка шкіра та лляна тканина моєї Вітчизни – грубе цупке полотно склавинів; а ім’я означає «воїн»…
.....
Птахи у небі нагадують літери іудейського письма. Ті, що вірять у Тангру, визначають майбуття за летом птахів. Майбуття в Степу – це два-три дні попереду. Ніхто не провіщає на місяць чи на рік. Для рухливого світу ці обрії Хроноса незрозумілі, як Вічність. Незбагненність Великого Степу краще за всіх визначив Мелхиседек: «Степ – це те, про що написано в Торі,[27] а в Торі написано про все. «Степ і Книга не сумісні, і народи, що народились у надрах Великого Степу, ніколи не знайдуть своєї книги, хоча шукати її будуть довгі тисячоліття. Може, колись напишуть Книгу, в якій літери кожної миті будуть мінятися місцями і створювати нові слова, щоб знову змінитись, – тоді це буде книга Великого Степу. Саме Степ навчив мене за оманливим спокоєм речей бачити їх невловимо-мінливу сутність; за кількістю бачити Число; за іменами Божими – неназваність Єдиного.
Як Всесвіт почався Словом і Числом, так Великий Степ почався Вітром. Усе життя Степу нагадує сон і згадку про той Перший Вітер, про той первісний рух від Єдиного. Так і буде Степ спати і згадувати до кінця часів, коли повстане все, і він повстане, і Вітер повернеться до нього. Не початком, а Судом Божим.
