Оглавление
Ярослав Стельмах. Митькозавр із Юрківки
Вікентій Прерозумний (кіноповість)
Розділ І
Розділ II
Розділ III
Розділ IV
Митькозавр із Юрківки, або химера лісового озера (повість)
Розділ І. Зоологія і комахи. «Відпустіть нас до бабусі!»
Розділ II. Знайомство з майбутнім майстром спорту, а також з бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом Трохимом
Розділ III. Озеро. Змії люблять сіно
Розділ IV. Таємничий і, бр-р-р-р, – який страшний. Хороший хлопець. Нервові можуть далі не читати
Розділ V. Я вкриваю себе ганьбою. Великий зоолог
Розділ VI, який проливає світло на наших пращурів і ще на дещо. Ну й Митько!
Розділ VII. Операція «Курка» провалюється разом із дідом Трохимом
Розділ VIII. Нічний гість. Негативні наслідки навчання уві сні
Розділ IX. Таємниця лісового озера
«Мова моя золота, світ безкрайній, милий…»
Отрывок из книги
Сумнолистого жовтневого полудня брів Віка додому. Ніщо не радувало його – ні погожий суботній день, ані завтрашній вихідний. На душі в хлопця шкребли коти. І не ті коти, яких часто ще можна бачити в рамочках на стінах квартир або ж базарного дня у тьоть чи дядь з червоними обличчями – пухнастеньких котиків з голубими очима й рожевими бантиками на шиях, – а брудні й жилаві коти, королі задвірків і горищ, котрі пружнисто никають містом, зневажливо скалячись на перехожих. Ті коти, що, не вагаючись і миті, заводять одчайдушні бійки за парканами чи просто на вулицях і виповнюють моторошним нявчанням тишу поснулих вулиць уночі.
І от сьогодні, тільки-но Віка вийшов із школи, п’ятеро чи шестеро харцизяк і допалися до його душі.
.....
– Я… Віка. Вчуся в школі… – зацьковано почав пояснювати бідолаха. – Іду додому.
– Додому? – встряв у розмову другий охоронець. – То ти тут живеш? У нашому місті?
.....
