Читать книгу Рапсодія у Ре мінорі - Ярослав Трінчук - Страница 1

Десь там у небесних глибинах блукають тіні – душі політиків продажних, убивць, гестапівців і кагебістів – усіх, хто чинив зло. Вони ждуть суду. Їм важко – несуть бо на собі весь тягар лиха, що вчинили самі, та вчинено з подачі їхньої і потурання. Вони хотіли би звільнитися від того тягаря – не можуть; вони хотіли б, щоб їх стерли, щоб їх не було зовсім – Вищий Закон не дозволяє. Був вчинок – буде плата.

Старий Микола, характерник, що мучиться й не може вмерти, зна про це. Він просить Велеса – той час від часу опускається на землю: тут він куратор над персонами, що прагнуть забуття, – забрати його душу:

– Я же служив тобі, як міг, – говорить, – візьми мене до себе, позбав страждань.

– Ти знаєш, що таке страждання? Наївний! Можливо, це остання твоя радість, – каже Велес.

– Лякаєш? Хіба це Велесу пасує?

– Ти зі мною розмовляєш, як з людиною, що вимагає лестощів, наче не розумієш, що таке пекло.

– Пекло, кажеш? А що було тут? Перед ним?

– Ти грався в життя. Робив там фокуси якісь, зводив жінок, дурив чоловіків, відвертав бурю, хмари розсував. Але ж це іграшки дитячі.

– Зате я зла великого не коїв.

– Зла не буває маленького – воно не замикається в собі.

– Я цього збагнути не годен.

– Не розуміти зла – це є найбільше зло.

– Так, великий Велесе. А як на мене, найбільше зло – порушувати заповіді Отця.

– Сперечаєшся? А я прийшов спитати: ти прагнеш кінця, чи хочеш утекти від себе?

– Але ж ні те, ні те для мене неможливе. Мій кінець – початок твоїх знущань наді мною. А утекти від себе, значить, віддатися тобі. Теж для знущань. Я ж хочу суду Найвищого Судді.

– Гаразд, лукавий старче, даю тобі пару годин і волю над силами природи. Там мучиться життям один молодик, можеш йому дещо показати, але в його розум і душу не лізь. Як тільки він повернеться обличчям до життя, я заберу тебе до себе. Іди.