Осінь 1658 року.
Цар Олексій оголошує Україні війну. Лесько, намагаючись повернути кохання Олесі, дізнається, що вона вийшла заміж за іншого. З розбитим серцем хлопець кидається у вир війни, чекаючи нагоди загинути як справжній воїн. Але, схоже, на нього покладена важлива місія і помирати йому зарано. Тим часом гетьман Виговський шукає союзників, щоб протистояти військовій агресії Московії.
Поки гетьман зайнятий війною, усіма забутий Юрась Хмельниченко, піддавшись на вмовляння свого дядька Якима Сомка, організовує проти Виговського змову. Ситуація в країні стає напруженою. Чим обернеться для України прагнення волі?
Оглавление
Ярослава Дегтяренко. Зраджений гетьман
Розділ І. Ніжин
Розділ ІІ. Облога Варви
Розділ ІІІ. Переваги шлюбу зі зрілим чоловіком
Розділ IV. Гетьманські утруднення
Розділ V. Царські утруднення
Розділ VI. Кара на двох
Розділ VII. Утруднення королеви
Розділ VIII. Щит
Розділ ІХ. Як Лесь переосмислив життя
Розділ X. І заплакало небо!
Розділ XI. Підлість
Розділ ХII. На Крупичполі
Розділ XIII. Возз’єднання
Розділ XIV. На берегах Куколки
Розділ XV. Ганнусині нещастя
Розділ XVI. У Козацькій Діброві
Розділ XVII. Олеся вплутується в халепу
Розділ XVIII. Янгол
Розділ XIX. Невгодний зять
Розділ XX. Ніжинська вечірня
Розділ XXI. Воля черні
Розділ XXIІ. Янгол і кат
Розділ XXIII. Тріумф Трубецького[105]
Розділ XXIV. Олена боронить Чигирин
Отрывок из книги
З дому Лесь поїхав сам, необачно відмовившись пошукати собі попутників. А в дорозі він дізнався від біженців, які масово тікали на Придніпров’я, що москальська армія пограбувала та спалила Лубни й Мгарський монастир. На щастя, більшість лубенчан утекла разом з козаками, бо лубенський полковник, бачачи чисельну перевагу ворога, змушений був відступити. Полки Прилуцький, Ніжинський та Чернігівський вийшли назустріч війську Ромодановського та біля Пирятина дали йому бій, який завершився внічию. І тому вірні Виговському козаки відступили у Варву. А Ромодановський, пошарпавши Пирятин, кинувся переслідувати Гуляницького. Леся охопила досада: тепер шлях до Варви повний небезпек. Проте він поклався на удачу й поквапився в містечко, давши гак на схід, щоб не потрапити в полон до москалів, які, ймовірно, рухалися туди з боку Пирятина.
Майже біля Варви Лесь зустрів роз’їзд козаків. Хлопець не став тікати: може, це свої. Але п’ятеро вояків оточили його, тримаючи під прицілом пістолів. Вочевидь, вони нишпорили місциною, сподіваючись схопити «язика». Уперед виїхав літній козак та незворушно запитав:
.....
Олеся скинула на Катерину здивований погляд, а потім відповіла, зважуючи кожне слово:
– Бо він обіцяв подбати про мого братика, якому треба чоловіче виховання та місце в житті. І слова свого Михайло дотримав. Я розумію, що вам усім, порядним і побожним, не подобається наш шлюб. Але мені це байдуже! Я щаслива з Михайлом, як ніхто з вас!
