Оглавление
Ю. В. Сорока. Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654
Переднє слово
Дещо про військову тактику епохи пороху
На службі польських королів і європейських володарів
Напередодні пожежі
Жовті води і Корсунь – тріумф гетьмана
Битва під Пилявцями. Її підготовка, перебіг, наслідки
Осада Збаража. Зборівська угода
Трагедія у Красному. Оборона Вінниці
Берестецька битва
Продовження війни у 1652 році. Битва під Батогом
Оборона Сучави. Жванецька битва
Переяславська рада і її наслідки. Продовження війни
Заключний період війни. Смерть гетьмана
Епілог
Отрывок из книги
Але перед тим як ми перейдемо до опису битв і походів, котрі випали на долю Богдана Хмельницького, хотілося б зробити спробу більш детально пояснити читачеві, як воювали у ті часи, яке озброєння застосовували, яку тактику.
Чомусь в образотворчому мистецтві та у літературі склався стереотип козака-воїна, котрий, на мою думку, дещо відрізняється від реальності. Я маю на увазі зовнішній вигляд козака. Чи пам'ятає читач ті картини бойовищ, де зображуються битви козацького війська з поляками? Так, не буду сперечатися, зображення козака з молодецьки заломленою на потилицю червоноверхою баранячою шапкою, одягненого в оксамитовий каптан з відкинутими назад рукавами, що в'ються у скаженому чвалі, немов крила казкового птаха, виглядає романтично. Не менш романтично виглядає й вишивана сорочка на козакові, котрий заносить блискавку своєї шаблі над головою закованого в залізо польського жовніра. Скоріше за все, так і виглядали славетні запорожці – тільки не на полі бою! Якщо мислити логічно, чи міг незахищений обладунками вояк протистояти захищеному, отримуючи одну за одною перемоги? Звичайно ні. Чи могли полки козацтва перемагати важко озброєну кавалерію Речі Посполитої, кидаючи назустріч гусарським списам вояків, чиї груди були прикриті сукном та оксамитом, а голови лише хутром? Теж ні. Адже організація гусарських хоругов Речі Посполитої і їхнє озброєння мало змінилися від часів XIII–XIV сторіч, тобто від часів домінування на полі бою закутої у залізо з ніг до голови лицарської кінноти. До чого я веду? До того, щоб читач, уявляючи козацькі шеренги, вишикувані на полі бою перед лицем коронного війська, бачив перед очима не тих одягнених у свитини й вишивані сорочки чубатих парубків, яких з дитинства бачив на картинах, а вояків, озброєних згідно вимог свого часу: у металевих шоломах та місюрках, в кірасах або кольчугах, з залізними наплічниками і наруччями. Інакше бути не могло – напевне усі пам'ятають, чим закінчився досвід кавалерійських атак червоної армії на гітлерівські танки. Якщо провести паралель, такий приклад буде найбільш доречним. На полі бою, де вирішуються долі володарів і держав, повинен царювати паритет у озброєнні, інакше кінець битви буде передбачений.
.....
Кількість гармат у польському війську в різні часи була неоднаковою. В середньому це було 20–30 гармат, іноді, коли під знаменами коронних гетьманів збиралися великі реґіменти[3](кількістю в 50–70 тисяч жовнірів), число гармат у війську могло доходити до сотні, а то й більше. Не дивно, що така потужна армата, вибухнувши залпом гарячої картечі, могла зупинити назавжди сотні й сотні комонників, котрі летіли на польські укріплення.
Що стосується організації коронного війська Речі Посполитої, то вона була такою: на чолі його стояли призначені сеймом гетьмани – великий коронний, тобто головнокомандувач усіма військовими силами держави, і його заступник – коронний польний гетьман, котрий здійснював командування військом безпосередньо на полі бою. Гетьманам підпорядковувалось наймане військо кількістю близько 10–12 тисяч жовнірів. Військо це, згідно закону, утримувалося за рахунок королівських маєтків, використовуючи чверть (лат. кварту) цих доходів, тому носило назву кварцяного війська. Окрім кварцяного війська гетьманам підпорядковувалось українське реєстрове козацтво. З точки зору роду військ, реєстровиків можна було віднести до легкої кавалерії, щось на кшталт драгун, з тією лише різницею, що козаки були природженими вояками, жили війною і відточували свою військову майстерність як у боях за інтереси корони, так і у походах на Крим і за Чорне море задля захоплення здобичі й визволення з бусурманського полону християнських бранців. Кількість реєстрових у різні періоди змінювалася і налічувала від трьох до десяти тисяч козаків. Відношення польських магнатів до реєстровиків було дивним, принаймні з огляду на ту користь, яку від нього мала корона в десятках битв проти зовнішніх ворогів, таких як Османська імперія, Кримське ханство й Московське царство. Реєстрові полки намагалися зменшити за будь-якої нагоди, а при можливості й взагалі розформувати. Зрештою таке відношення призвело до того, що на заклик Богдана Хмельницького реєстрове козацьке військо відгукнулося досить жваво, полишивши польських рейментарів і майже у повному складі перейшовши на бік бунтівного гетьмана.
.....
