Отрывок из книги
Степ переймав воду гранітними скелями, але вода виявилася дужчою, розірвала камінні обійми й клекотіла, і скипала буком, й мчала вниз, до моря, спадаючи грізними лавами. Могутня, жива і вже приречена, а може, приречена од першого дня світотворення, як приречене все суще – на буяння, клекіт і смерть, на все й на ніщо. Перша лава спадала чистим, наче шкло, потоком, й справді, зоддалік здавалося, що то шкло, вигнуте й нерухоме, крізь яке подекуди просвічується каміння. «А вода по каменю, а вода по білому…»
Це шкло було припасоване з правого берега до великого, замшілого каменя, нижче якого на дні виднів ще один камінь – у глибині сіріла спина потвори, на якій гралися червонопері рибки, там же, де лава спадала, було біло-біло й піняво, переколочено, окремі струмені цвіркали високо в небо, а далі вода знову мчала рівним ясним потоком, ледь-ледь запінюючись подекуди над схованими в глибині каменями або перекочуючись через них. Тут і там над плесами кружляли чайки, вихоплювали з води глушене риб'яче дріб'я й або з'їдали на лету, або шугали до високої скелі, декотрі ж сідали на велетенського дуба, який застряг між камінням другої лави. Дуб був білий, аж жовтий, вишмулений, наче кістка, й білі хребці колишніх віт стриміли до неба, на одному з них сиділа велетенська чайка й рвала чималу рибину, котра ще стріпувала хвостом; друга лава випиналася гостряками каменів, сивих на верхівках від пташиного посліду, й вода на ній не спадала рівним потоком, а клекотіла, й бурхала, й била гарматними ударами, закручувала внизу шалені вири, а нижче також стриміло кілька гострих каменів, які збивали воду в вузьку горловину, й далі вона падала стрімко вниз, в чорну безодню – пекло, яке булькало й клекотіло, розбивало струмені на бризки, що з них вставала золотаво-червона райдуга. Райдуга – вгорі, пекло – внизу. В повітрі стояв різкий запах спіненої води, розпеченого каменю, водяного зілля, яке обривали зі скель бурхливі потоки.
.....
– Валечний козак. Але й Виговський… Ти його і знаєш, і не знаєш. Найдовіреніший чоловік Хмеля… Золотий розум. За віру християнську живота покладе… Товариство кричало на гетьмана його.
– Десять горлянок старшинських.
.....
